Не так просто пояснити таємничу частину космосу, яка живе у твоїй голові та проектується на полотні, даруючи нове життя випадковим плямам. Влад Кришовський, психолог та інженер за освітою та художник за покликом серця, відкриває глядачам свій складний світ – царство фантастичних образів.

«Я художник без професійної освіти, є таке визначення – художник-автодидакт (людина, яка активно займається самоосвітою). Дуже багато речей я вивчав самостійно, зокрема як працювати з різними матеріалами. Коли був на різних майстер-класах, ставив запитання. Але уроків ніяких не брав».

Кожна робота художника, можна сказати, – імпровізація: «Коли я починаю роботу, взагалі не знаю, який вигляд матиме кінцевий результат. Щойно я починаю робити те, про що маю уявлення, у мене не виходить».

Як зізнався художник, йому важко пояснити, що саме зобразив: «Я ірраціональна людина, малюю те, що мені хочеться. Мені подобається фраза «Художник не має монополії на інтерпретацію своїх робіт». Іноді люди пояснюють мої роботи набагато крутіше, ніж я собі це уявляв».

Натомість Влад Кришовський із задоволенням пояснює, як він працює: «Картина має кілька шарів: спершу чорний акрил, потім лак, потім біла фарба, потім тонкий шар лаку, потім протирається цей білий шар, і тільки потім формується зображення. Нанесений на полотно шар може нерівномірно присохнути за якусь годину часу. Непросохлий шар (білий) я витираю, і залишаються чорні плями. А потім ці чорні плями я доповнюю, перетворюючи їх на щось».

Правда, щось знайоме? Адже всі ми в дитинстві грали в гру «на що схожа ця хмара?».

«Мені подобається непередбачуваність. Мені подобається працювати з розчинниками та лаками: ти капаєш, воно розпливається, і ти не знаєш, чим усе закінчиться. Я бачу пляму і розумію, як її можна домалювати».

До речі, художник розповів цікаву історію зі свого дитинства: «Коли я був маленьким, дуже любив малювати скелетики, зомбі, хрести. Це лякало мою маму і нашу вчительку з малювання. Пам’ятаю, першого вересня потрібно було зробити малюнок на тему «Як я провів літо». Я намалював, як ми копаємо на кладовищі. Вчителька тоді ще здивувалася, наскільки анатомічно схожими були черепи. Потім мені сказали, що зі мною щось не те, поводили по психологах. І я взагалі перестав малювати. І коли в мене вже народилася донька, звернув увагу, що діти люблять страшилки, мультики зі скелетами. Я зрозумів, що це нормально для дітей, вони візуалізують свої страхи й таким чином вчаться з ними боротися. І я знову дозволив собі малювати скелетиків».

У Влада Кришовського гарне почуття гумору (що, власне, видно з багатьох робіт). І, говорячи про персонажів, він пояснює, що це не страшилки.

«Я не малюю страшне. Я просто погано малюю, і воно виходить страшним (сміється). Усі ці тварини – позитивні персонажі, захисники. Може, мої особисті».

Цікаво, що художник одночасно малює цілу серію картин: «Я веду паралельно 5-6 робіт. Тобто я можу 20 хвилин працювати над однією картиною, потім перейти на 20 хвилин до іншої, третьої і так далі».

Роботи художника об’єднує графічність, нерівні лінії, таємничі написи, цікаве поєднання тварин і рослин.

«Я навчався у фізико-математичному ліцеї, де вища математика вже була в старших класах. Була особлива прискіпливість до різних графіків, і мене з моїм синдромом дефіциту уваги це просто зводило з розуму. Але було в них щось таке кайфове – всі ці перехресні лінії! І рука якось це запам’ятала».

Написи на картинах зроблені крапочками. Їх важко прочитати, і було цікаво дізнатися, що вони означають.

«У мене є сорок блокнотів, мені подобається автоматичне письмо. Я дивлюся серіали, слухаю музику й іноді записую якісь слова, при цьому можу пропустити літери. На моїх полотнах є написи – я їх уже не прочитаю. Іноді вони несуть у собі якийсь сенс, але в більшості випадків – ні. На картинах пишу крапочками – просто красиво. А ще я колись намагався втиснути тексти, але, коли ти намагаєшся щось втиснути, ти себе обмежуєш тим, який вигляд усе має мати. І мені не подобається, коли все рівно і правильно. Ці тексти композиційно добре вписуються в картини.  Іноді, коли не знаю, що намалювати – відкриваю блокнот».

Художник зізнався, що тексти, квіти, графіки – це «дрібниці», які врівноважують композицію. Вони наносяться інтуїтивно.

На деяких роботах можна розгледіти якусь подобу іконописних образів.

«Мене іконопис більше цікавить із художнього погляду. Мені сподобалося зображення трійці як лику з трьома обличчями. До 18 століття це була одна з найпоширеніших ікон. Згодом церквою таке зображення було заборонено».

Серед робіт Влада Кришовського є пейзажі, які з’явилися для нього абсолютно несподівано: «Я завжди намагався малювати об’єкти, тварин. Мені було складно малювати щось ефемерне. Одного разу в мене було кілька виставок поспіль, я сильно втомився. Малювати хотілося, але не було сил щось придумувати. І я почав щось «мазюкати»».

На перший погляд, палітра художника невелика. Але це тільки здається: «Я люблю мінімалізм: чорне – біле. Проте в моїх роботах 20 різних кольорів. Білий я використовую тільки як підкладку. Усе, що біле – це вичленування, це витерте».

Цікаве питання – як майстру, більшість робіт якого – абстрактне мистецтво, зрозуміти, що картина вже готова?

«Робота завершена тоді, коли ти сам це вирішиш. У сучасному мистецтві – це тільки твоє особисте бачення. Коли робота не готова – вона дере тебе, як іржавий цвях. А коли вже подобається – на цьому можна закінчити».

І важливе зауваження, яке, напевно, пояснює привабливість творчості Влада Кришовського: «Мені подобаються всі мої роботи. Насамперед я малюю для себе. А там – вже як вийде».

Наталія Кряж