Жанну Маммен (Jeanne Mammen) навряд можна віднести до винахідників нових напрямів у мистецтві. Яскраво виражена в неї була інша риса – вона інтенсивно вбирала в себе і розвивала у своїй творчості різні течії та стилі, роблячи це на свій особливий унікальний лад.
Безумовно, найпродуктивнішим у творчості німецької художниці був період Веймарської республіки. І, дивлячись на її міжвоєнні роботи, напрошується порівняння з Отто Діксом чи Георгом Гроссом. Але, на відміну від жорсткої сатири колег по цеху, роботи Жанни – дуже жіночі, іронічні, позбавлені злості чи поблажливості.
Курт Tухольскі (Kurt Tucholsky), редактор популярного тижневика Die Weltbühne (‘Світова сцена), забороненого нацистами в 1933 році, так висловив своє захоплення творчістю Маммен: “Ваші акварелі, тонкі, як квіти, виходять за межі недисциплінованих каракулів більшості Ваших колег. Вони – щирі та прихильні у своїй суворості”.
Жанна Маммен була популярною, і ніхто не знає ціну її успіху. Художниця не залишила листів, щоденників, нічого не відомо про її особисте життя. Щоправда, з великим ступенем ймовірності можна стверджувати, що уродженка Берліна мала вольовий характер.
Вона народилася у дуже забезпеченій родині. Батько-комерсант, що вояжував між Старим і Новим Світом, купив для сім’ї розкішну квартиру в Парижі. Тут Жанна почала вчитися живопису у знаменитій Академії Жюліана (Académie Julian), продовживши художню освіту у Римі. Вона була захоплена символізмом, і, занурившись в образні сфери, мало чим цікавилася, крім мистецтва.
Але молодій мисткині довелося спуститися на грішну землю з початком Першої світової, тому що майно німців, що живуть у Франції, було експропрійовано, а володарі німецьких паспортів вислані з країни. Жанна Маммен повернулася до Німеччини, не маючи коштів на існування.
Скільки проблем було у Берліні під час Першої світової та у наступні роки, добре відомо. Наприклад, тим, хто дивився серіал “Вавілон-Берлін”. Але у 1925-му Жанна Маммен вже була фінансово успішною і готувалася до проведення своєї першої персональної виставки. Основний прибуток їй приносили ілюстрації для журналів, але некомерційному живопису художниця віддавала дуже багато енергії.
Вона створила цикл еротичних літографій до віршів французьких поетів Поля Верлена і П’єра Луї, експериментувала в стилі Нової предметності (Neue Sachlichkeit), а побачивши “Герніку” Пікассо на Всесвітній виставці в Парижі в 1937 році, захопилася кубізмом і футуризмом.
Але цього ж року відбулася Виставка дегенеративного мистецтва і Жанна Маммен знала, що нікому не варто показувати свої нові роботи. Фактично художниця, знову позбавлена засобів існування, усамітнилась у внутрішній еміграції. Тільки після 1945 вона змогла повернутися до публічної діяльності, але не змогла повторити свій успіх.
У 1970-х у зв’язку з піднесенням феміністського руху відбулося кілька виставок німкені. Але, на думку мистецтвознавців, її внесок у мистецтво ХХ століття досі недооцінений. Твори Жанна Маммен створила, уважної та дотепної спостерігачки, назавжди залишаться важливим свідченням епохи, повної крайнощів та суперечностей.
Фото надані авторкою