Марія Бурмака презентувала пісню «Братику»: особисту історію, втілену в пісні, кліпі й мовчанні Братику —це тиша, яка болить. І слова, які не вигадані. Це пісня про Святослава Бурмаку. Брата Марії, що пішов на війну, щоб боронити Україну.

Це не просто пісня — це особиста сповідь, прощання, вдячність і світло, що залишається у кожному, хто пам’ятає. У ній — реальні переживання, справжній біль, голос любові, що долає смерть.

«Я написала цю пісню, бо не змогла мовчати.  Вона — не про війну, а про людину. Про мого брата. Про всіх, кого ми втратили, але не забудемо», — каже Марія.

Музика тут звучить не голосно. Бо глибокий біль не кричить. Він живе у кожній ноті, у кожній паузі. Ця композиція — про присутність у відсутності, про пам’ять і про любов, яка не закінчується навіть після останнього рядка.  Про біль, який не стає меншим, але стає піснею.  Про тишу, в якій живе голос, що колись сміявся поруч. Про любов, яка ніколи не перестає.

“Братику” — це  сповідь, яку почує кожен, хто втратив. А ще — це вдячність усім, хто пішов боронити і захищати нас .

Відео – це історія у форматі розмови, в якій Друг просто слухає. Про біль, який не стає меншим, але стає рядками пісні. Про тишу, в якій живе голос, що колись сміявся поруч. Цей друг — видатний український актор Богдан Бенюк.  У кадрі — двоє. Марія співає, він — мовчить. Але його мовчання — промовистіше за слова.

Марія Бурмака: «Богдан Бенюк – людина, яка знає мене від 18 років. Він знає моє життя, хрещений моєї дочки був знайомий з моїм братом. Ми часто потребуємо саме такої підтримки. Вислухати, просто бути поряд, зрозуміти. Це не акторська гра. Богдан мою історію пропустив через своє серце».

«Братику» — пісня про всіх, кого ми втратили. Про любов, яка не закінчується. Про світло, що лишається навіть після тиші. Про ціну, яку платимо ми в цій війні. І про наш обов’язок пам’ятати.