Ольга Сметанська – відома журналістка, інтерв’юерка в Україні та за кордоном. Сьогодні вона створює у медіа «ФАКТИ» два наймасштабніші мистецькі медіапроєкти в Україні – «Українська порцеляна. Шлях до ЮНЕСКО» та «Український хендмейд. Міжнародний резонанс». Про унікальний авторський досвід, а також про нові можливості сучасної журналістики Ольга Сметанська розповіла для медіа «Імпровізатор».

– Вітаю, Ольго, і пропоную, аби не уплисти з перших слів у відкрите море, одразу з’ясувати головне – питання термінології. Що означає поняття ‘’медіапроєкт’’ в журналістиці? Чи є штучний інтелект конкурентом журналіста?

– Медіапроєкти – це серії інтерв’ю, які  об’єднані певною ідеєю. Ексклюзивні інтерв’ю  не створюється за допомогою ШІ. Це неможливо навіть за визначенням: якщо ви раптом дасте це завдання штучному інтелекту, максимум, що зробить для вас програмне забезпечення – збере звідусіль в інтернеті уривки давно опублікованої інформації в умовний ‘’дайджест’’. Штучний інтелект не здатний замінити фахового журналіста під час живого спілкування.

– Так, бо психологічні взаємодії в інтерв’ю – це окрема риса майстерності журналіста. 

– Я дуже ретельно готуюсь до інтерв’ю. Ця підготовка триває не один день. Щоб зацікавити співрозмовника, треба знати про інновації у сфері його діяльності, які його можуть здивувати. Час інтерв’ю завжди обмежений, тому це дуже напружена робота. На щастя, чимало знаменитих людей світу, у яких я брала інтерв’ю, давали мені додатковий час, бо їм було цікаво. І цей додатковий час для мене як журналістки був найвищим компліментом. Наша розмова часом нагадує гру в пінг-понг – запитую не тільки я співрозмовника, але й він мене.

– Вочевидь, неординарні люди – це ваше натхнення?

– Так. Я – інтерв’юерка відомих людей світу, серед яких П’єр Карден, П’єр Рішар, Моріс Хеннессі, Френсіс Форд Коппола, лауреат Нобелівської премії Дан Шехтман… Кожен з моїх співрозмовників розповідав чимало такого, над чим варто замислитись. Наприклад, легендарний кінорежисер Коппола сказав: «Щоб залишатись молодим, потрібно конкурувати з самим собою». Хіба не цікаво?

– Щось цих людей поєднує, на Вашу думку?

– Перш за все, талант та висока працездатність. Вони відкриті до нового й дуже доброзичливі.  А ще це люди широких інтересів, й практично всі вони дотичні до мистецтва. Коли я брала інтерв’ю у нобелівського лауреата з хімії Дана Шехтмана, поцікавилась, як виглядають квазікристали, які він відкрив. Учений показав свою краватку зі словами: «Ось так. Цю краватку із зображенням квазікристалів створив на честь мого відкриття відомий дизайнер». Виявилось, що й сам науковець захоплюється дизайном і навіть створює ювелірні прикраси. Створений ним кулон його дружина одягла на церемонію вручення йому Нобелівської премії. Отож, красою та модою цікавляться чимало людей. П’єр Карден, з яким мені пощастило спілкуватись, говорив мені: «Мода – двигун прогресу! Скажімо, ви підвелися з ліжка в поганому настрої. Але, вмились, вбрались у новий костюм, скористалися улюбленими парфумами, сіли в зручний автомобіль — і життя починає налагоджуватися».

– Ви створили серію  інтерв’ю з винятковими професіоналами – мішленівськими рестораторами та шеф-кухарями. Їх не так вже й багато у світі…

– Ця серія справді унікальна.  Отримати доступ до спілкування з ними дуже важко. Кожне інтерв’ю  – як перлина у коштовному  кольє. Потрапити у легендарні мішленівські ресторани світу теж непросто. У деякі треба чекати черги більше року. А мені пощастило спілкуватися з зірками світової гастрономії, куштувати їх гастрономічні шедеври. Одного разу я взяла інтерв’ю у французького ресторатора та шеф-кухаря Жані Глейза, коли він відвідав Київ. Йому це інтерв’ю так сподобалося, що він запросив мене у гості до Шато-Арну, де знаходиться його легендарний мішленівський ресторан, серед гостей якого перші особи держав, голлівудські зірки, легендарні співаки, дизайнери, спортсмени. Він хотів, щоб я побачила його унікальний сад та ресторан на власні очі, продегустувала його неймовірні страви, а результатом щоб стало ще одне інтерв’ю.

– І все це відбулося?

– Це була подорож у казку! Я побувала не лише у ресторані, а й на справжній мішленівській кухні. Досі не можу забути смак крему-глясе з лавандовим медом. Цей десерт подається особливо. Морозиво поміщається у «вулик» з печива, покритий карамелізованим цукром, що наче відтворює солому. На тарілочці шоколадом намальовано бджілку… Гастрономічна культура дуже важлива у кожній країні.

– Україна також має надзвичайно цікаві кулінарні традиції.

– Саме тому я почала створювати ще один медіапроєкт – він про страви української кухні, які є гастрономічними візитівками України. До речі, всі видатні постаті світу, які відвідують Київ, захоплюються нашою кухнею. Згадую своє інтерв’ю з легендарним французьким актором П’єром Рішаром, який презентував у Києві свої вина. Після інтерв’ю він запросив мене на гастрономічну вечерю, де серед гостей були відомі українські співаки та актори. П’єру Рішару дуже сподобались українські страви, які чудово пасували до його вин. Його здивувати непросто, бо у минулому він мав свій ресторан. До речі, чимало відомих людей є рестораторами. У П’єра Кардена, який був вегетаріанцем, теж був свій заклад у Парижі. Це дуже престижний ресторан «Максим», гостями якого були майже всі відомі люди світу. А кінорежисер Френсіс Форд Коппола, як і П’єр Рішар, – відомий винороб. Також він має свої готелі.

– Скажіть, що необхідно знати журналісту, аби створювати інтерв’ю зі всесвітньо відомими людьми?

– Найскладніше – це домовитись про інтерв’ю, бо цих людей ви не знайдете через соцмережі.  Пошуки контактів – справа дуже складна. Крім того, час легендарної особистості, такої як П’єр Карден, П’єр Рішар, Френсіс Форд Коппола, – на вагу золота. Щоб вирішити, чи погоджуватись на інтерв’ю, такі люди зазвичай хочуть побачити попередні роботи журналіста. Якісна журналістика – це ключ, який відкриває чимало дверей. Якість цінується у всьому світі.

– Щодо якості: на сьогодні проєкт «Українська порцеляна. Шлях до ЮНЕСКО» — наймасштабніший медійний арт-проєкт 2025 року. Це не просто дослідження, а дієва промоція України у світовій культурі. Ви одразу усвідомили – якого масштабу і висоти сягне ідея цього проєкту?

– Ідея внесення української порцеляни до переліку культурної спадщини ЮНЕСКО виникла у процесі роботи, коли я побачила надзвичайно високий рівень робіт українських митців. Українська порцеляна унікальна. Деякі з цих творів мистецтва – справжні шедеври. Мені б хотілося, щоб про це знали і в Україні, і в усьому світі. Це спадщина, яку необхідно зберегти для майбутнього. Сімнадцять вітчизняних фарфорових заводів, які, на жаль, вже не існують, створювали вишукані сервізи, вази, статуетки, що експонувались на престижних всесвітніх виставках у США, Канаді та країнах Європи. Особливу славу, наприклад, мав Коростенський фарфоровий завод – він входив у десятку кращих порцелянових мануфактур Європи. Сьогодні, попри війну, українські фарфористи продовжують створювати красу.

– Уточніть, будь ласка, дійсний масштаб проєкту.

– Це серія інтерв’ю́з митцями, експертами та колекціонерами, над якою я працюю вже близько трьох років. На даний момент вона налічує понад 150 інтерв’ю́.

– Ви з самого початку планували таку кількість матеріалу ?

– Ні, я ніколи не знаю до кінця, яким чином розгорнеться обрана тема – чимало ідей виникає в процесі роботи. Я щиро вдячна за інформаційну підтримку берегині української порцеляни, колекціонерці та дослідниці вітчизняного фарфору, авторці книг Людмилі Карпінській-Романюк. Українська порцеляна – величезний пласт мистецтва, який потребує збереження та глибокого дослідження.

– Як з’явилась ця ідея?

– Близько чверті століття я працюю у відомому медіа «ФАКТИ», головний редактор якого Олександр Швець чимало років колекціонує порцеляну. А у 2023 році, попри війну та всупереч їй, він створив у Києві неймовірний Музей порцелянових фігур, у якому представлені зібрані ним роботи найкращих мануфактур світу. Це стало для мене одним із джерел натхнення у створенні медіапроєкту. Нещодавно в цьому Музеї відкрився Зал української порцеляни. Українська порцеляна – одна із мистецьких візитівок України. Мій проєкт – про історію, сьогодення та майбуття українського порцелянового мистецтва. На жаль, цей пласт мистецтва мало відомий українському суспільству. Проєкт «Українська порцеляна. Шлях до ЮНЕСКО» вперше відкриває у такому масштабі поціновувачам краси невідомі сторінки створення справжніх шедеврів.

– Є напрямки культури, які завжди актуальні та непередбачувані, бо їх суть – експеримент, а засоби виразності – персональна творча лабораторія, бо речі робляться вручну. Ваш медіапроєкт «Український хендмейд. Міжнародний резонанс» – теж візитівка українського продукту через мистецтво? 

– Це масштабна серія інтерв’ю́ з провідними творцями хендмейду, які створюють інтер’єрний декор, прикраси, одяг, іграшки… Творчість цих майстрів відома не тільки в Україні, а й за кордоном. За словами всесвітньо відомого скандинавського тренд-аналітика Стефана Нільсона, моє ексклюзивне інтерв’ю́ з яким вийшло у «ФАКТАХ», хендмейд – тренд, за яким майбутнє. Отож, я щиро радію, що відкрила чимало нових імен у сучасному українському мистецтві хендмейду.

– Ви є тренд-редакторкою, і Ваша експертиза речей базується на чималому досвіді. Визначте, будь ласка, які напрямки українського хендмейду, сьогодні найбільш популярні за кордоном?

– Цінується те, що особливе, унікальне. Це можуть бути ялинкові прикраси, годинники та ліхтарі з вітражним розписом, порцеляновий посуд, авторські кольє, пряникові будиночки та цукрові квіти, які не відрізнити з першого погляду від справжніх… Деякі роботи здаються нерукотворними – це і є справжні шедеври. Коли робиш інтерв’ю з такими майстрами, щоразу відчуваєш, що наче торкаєшся дива.

– Чи завжди майстерність пов’язана з непересічною особистістю людини?

– Створювати шедеври можуть лише талановиті особистості. Талант – це те, що справді захоплює. Думаю, це один із найбільших подарунків долі. А ще талант – це справжнє диво. Спілкування з талановитою людиною залишає особливий шлейф емоцій. Це можна порівняти зі шлейфом, який залишають вишукані парфуми.

– Ви розповідали, що з дитинства прагнули шукати позитивні речі у світі. Ваша професія і люди, яких Ви зустрічаєте – є цими знахідками позитиву?

– Це справді так. Мені згадуються слова П’єра Кардена, який казав мені, що ніщо у житті не може порівняти із задоволенням від творчості. Мені творчість теж приносить велике задоволення. Як експертка НСЖУ я досліджую нові тенденції у медіа. Сьогодні народжується future-журналістика. Це журналістика з вектором у майбутнє. Я перша українська тренд-редакторка. Тренди правлять світом практично у всіх сферах. Моя сфера – lifestyle. Пишу про нові тренди у фешн-індустрії, дизайні, гастрономії, туризмі… Це нова ніша у світовій журналістиці, вона дуже затребувана. Адже тренди – це погляд у майбутнє. Мені хотілось би, щоб моя творчість дарувала людям позитивні емоції та імпульси натхнення й робила світ, у якому ми живемо, кращим.

Анна Архипова

Фото у заголовку: Марина Гладка

Фото з архіву Ольги Сметанської