Його порівнювали з Елвісом Преслі, а гурт «Смерічка», де він співав, називали «український бітлз». Фільм про легендарного Назарія Яремчука зібрав у лондонському Pictuarehouse різні покоління глядачів – тих, хто зростав у музичному оточенні української естради минулих 70-90-х і тих, хто належить до генерації ХХІ ст., більшість з яких виявились англійцями.
І кожний побачив-почув своє: хтось повернувся в стихію молодості, а для когось відкрилась невідома культура (фільм супроводжувався англомовними субтитрами). Адже півторагодинна стрічка, яка сприймалась на одному диханні, розповідала про життя та творчість Назарія Яремчука і водночас гортала сторінки карколомної, а часом трагічної (смерть Володимира Івасюка) історії української попмузики.
«Сегодня ты играешь джаз, а завтра Родину продашь», – так кваліфікували тоді «нетрадиційне» захоплення «буржуазним музичним збоченням». Тож, джазові й рок-гурти, з якими нещадно боролась радянська ідеологія, прикривались назвою ВІА (вокально-інструментальний ансамбль), за репертуаром яких пильно наглядало невсипуще КДБ-істське око. Про це у фільмі, на прикладі творчої біографії «Смерічки» переконливо демонструють документальні кадри та розповіді очевидців – колег Яремчука, відомих митців, серед яких Олександр Злотник, Павло Дворський, Андрій Демиденко, Мирослава Єжеленко та, звісно, його найрідніших – красуні-доньки Марічки, вірної дружини Дарини. А розповіді супроводжуються картинами розкішного довкілля Карпат, що їм назавжди залишався вірним Назарій Яремчук.
Чи не вперше на широкий глядацький загал розкрито сторінки його Щоденника: за допомогою ШІ, «голосом» Назарія озвучені його роздуми про рідну землю й український народ, мрії про незалежну Україну (ще за довго до 1991-го!).
Наче сьогодні записане ним питання: «Де сформована ідеологія нашого суспільства, нашого народу, народу трудівного, талановитого, мудрого і розважливого, але і народу, який звик терпіти наругу, насильство над собою? Ох, гомосовєтікус! Що ти з нами наробила Москва? Що ми з собою самі робимо?»
Художньо-документальний фільм про Назарія Яремчука вийшов правдивим і яскравим! Вражають, наприклад, кадри з Назарієм серед жовтого поля квітів під синім небом, як образ українського прапора, або клекіт гука й дзюрчання потічків, як метафора чистих джерел народної пісні, чи розповідь Дарини про дивовижне звучання в горах сопілки, що на ній грав сліпий сопілкар і після цього промовисті слова Назарія: «Він грає не на публіку, не за гроші, він звертається з вдячністю до Бога».
Символічно, що кінострічка Артема Григоряна створена в часи жорстокої війни: створена, як нагадування про «Незрівнянний світ краси», про «Червону руту», при незламну силу «Родини», оспівані Назарієм Яремчуком…
Показ фільму в Лондоні забезпечила івент-аґенція HYST (ХИСТ), яку організували троє молодих українських жінок для поширення в британському просторі кращих зразків сучасного мистецтва України та презентації у Великій Британії українських митців. Тож, демо-вечір продовжив виступ українського джазового музиканта і композитора Ратміра Білодіда. Як і на всіх заходах HYST-а, відбувся збір коштів на підтримку України.
Фільм про Назарія Яремчука побачать також у Манчестері та Глазго.
Леся Олійник, Засл. діяч мистецтв України, доктор філософії, лауреат премії ім. М. Лисенка, секретар правління НСКУ
