Про «Щедрика» я вперше дізналась не зі сцени і не з книжок — а зі свого дому. Ми колядували і щедрували разом, усією родиною, і ця мелодія з’являлась і звучала в нашій квартирі природньо, разом із запахом куті  та тріском свічки на святвечірньому столі.

РІЗДВО, ЩО ВИЖИЛО

Моє перше Різдво було в глибокому совку.
У той час, коли Брежнєв дивився з кожної газети,
коли жовтенятам і піонерам забороняли ходити до церкви,
коли в класі нам пояснювали, що червоний прапор — це кров,
а віра — пережиток імперіалізму.

Але був інший світ.
Наш дім.

Там щороку на Святвечір накривали стіл з 12 пісних страв.
Свічка горіла на столі — для живих і тих, кого вже немає.
Під скатертиною хрустіло сіно — памʼять про ясла.
А на столі завжди ставили ще одну тарілку —
для предків, які приходять у гості раз на рік.

Баба розповідала мені закони Різдва:
що колядують хлопці, а щедрують дівчата,
що кутя — перша, бо це зерно життя,
а задути свічку до кінця вечері —
притягнути смерть в родину.

Ми співали разом! Усі колядки, що я знаю,
звучали у нашому домі, родинному колі.
Мій дід навчив мене й тієї, що була під суворою забороною:
про «сумний вечір у 46-ім році».
Бо Різдво — не завжди лише радість.
Іноді — памʼять.

Коли мій старший дядько приносив цукерки і тістечка
з колядування —
я дивилася на це, як на диво свободи,
яке ходить від хати до хати
і приносить радість співом.

А коли мені було десять рочків,
я зібрала дітей нашого двору,
які не знали жодної колядки —
і за два тижні ми створили власний вертеп!
Без костюмів, але з колядницьким кожухом – і мрією.
Без дозволу — але з Різдвом у серці.

Різдво — це коли офіційнй устрій забороняє,
а твоя родина все одно ставить на стіл Різдвяну свічку.

Різдво — це коли державна пропаганда говорить, що Бога немає,
а ти – співаєш колядку, та Іісус, твоєю вірою, приходить у твою оселю.

Різдво — це коли дитина, що колядує,
перемагає імперські наміри – вірою .

Я народилась – у несвободі.
Але Різдво в моїй родині
було маленькою ’’республікою світла’’,
яку ніхто не зміг окупувати.

І тепер, коли я чую дзвін колядок —
я знаю:

Диво — це не щось велике.
Диво — це коли світло живе.

І Різдво живе.
Разом з нами.
Назавжди.

Варто нагадати одну річ, про яку майже ніхто в Європі не знає: «Щедрик» — не колядка. Це давня новорічна обрядова пісня, старша за християнство. Її коріння сягає тих часів, коли слов’яни святкували Новий рік у березні, разом із пробудженням природи. Саме тому в пісні прилітає ластівочка — птах весни, відродження і нового життєвого циклу. У грудні жодні ластівки не літають. Це найпростіший доказ, що пісня виникла в епоху дохристиянських весняних новорічних обрядів. «Щедрик» був частиною обряду щедрування — коли від хати до хати ходили з побажанням достатку, врожаю та захисту. Його співали не на Різдво, а в новорічну ніч за старим, сонячним календарем. Микола Леонтович не «склав» мелодію — він художньо опрацював давній народний мотив, рятуючи його від забуття. Ще український історик і етнограф Володимир Антонович звертав увагу, що структура мелодії й образи ластівки мають яскраві дохристиянські риси, пов’язані з культом весняного оновлення. А вже у ХХ столітті українська діаспора привезла «Щедрика» до США, де композитор Пітер Вільговський створив англомовну версію «Carol of the Bells». Так весняна подільська щедрівка стала найпопулярнішою «різдвяною» мелодією світу.

І ще один важливий штрих: «Щедрика» Леонтович написав у Покровську. Сьогодні це місто лежить у руїнах після російських атак. Коли звучить ця мелодія — це не просто красива музика. Це голос нашої прадавньої культури, нашої землі і нашої пам’яті.

Юлія Азізова

Відео надано Київським дитячим хором “Щедрик”

Довідка:

Юлія Азізова – юрист, держслужбовець. Народилась у Львові. Закінчила польський ВНЗ у Жешові – Вища школа Права і Адміністрації в Перемишлі, факультет – Вимір Справедливості і Прокуратури.

Дитячий хор «Щедрик» засновано 1971 року у столиці України Києві Іриною Сабліною. Від 2004 року його художнім керівником і головним диригентом є заслужений діяч мистецтв України Маріанна Сабліна.

Від перших років існування хор виступав із сольними концертами в Колонному залі ім. М. Лисенка Національної філармонії України та по всій Україні, у філармоніях Латвії, Литви, Естонії, Білорусії, Росії, Грузії, Вірменії, Азербайджану, Молдови.

У 1990-ті роки «Щедрик» почав гастролювати світом і став справжнім відкриттям для міжнародної музичної спільноти. Його концерти з успіхом проходили у містах 15 штатів США, у Канаді, Німеччині, Польщі, Угорщині, Бельгії, Швеції, Швейцарії, Австрії, Франції та Італії. Овації на честь колективу звучали у найвідоміших залах світу:

• «Mozarteum» (Зальцбург) • «Beethovenhalle» (Бонн)
• «Roy Thomson» (Торонто) • «Gasteig» (Мюнхен)
• «Forum» (Леверкузен)
• Камерному залі Берлінської філармонії
• «Musikaliska», «Eric Ericsonhallen» (Стокгольм) • “Musikverein” Golden Hall (Відень)
• “Konzerthaus” Great Hall (Відень)
• “Carnegie Hall” (Нью-Йорк)

У репертуарі хору — ренесансна, барочна та класична музика, обробки пісень народів світу, твори сучасних композиторів.