У київській галереї М17 проходить виставка «Хмарне сховище», на якій представлені роботи сучасних українських художників. Цей проєкт — про осмислення минулого, про нашу історію, культуру, збереження пам’яті, про болюче та прекрасне. Хочу поділитися маленькою частиною того, що побачила і що мене вразило найбільше.

Композиція з трьох птахів, яких Милана Стадна створила з тканини, сухої трави, бісеру та ниток, має назву «Відродження» (фото в заголовку). «Це візуалізація болю, втрат та незламності людського духу, створена як відгук на трагічні події війни, що торкнулися життів мільйонів людей. Через образи пташок, які символізують людську душу, ця робота відображає боротьбу за свободу, прагнення до творення та вшанування землі й людей, які постраждали від війни. Бордова пташка символізує втрачене дитинство, чорна є метафорою української землі, рожева уособлює жагу до творення навіть серед руйнування».

Софія Голубєва зібрала «хмару» зі своїх робіт-ілюстрацій до воєнних новин. До них, як і в соціальних мережах, додано позначки-«лайки».

Скульптура «Promise you», створена Валентиною Притулою зі скла та пігментів, схожа на сніг, на якому хтось зробив напис сечею. Художниця пояснює: «Ми так легко розкидаємося словами. Іноді достатньо однієї фрази, щоб подарувати комусь надію. А потім — так само легко — дати цій надії розтанути, як снігу, на який хтось напісяв. Обіцянки зникають, перетворюючись на бруд. Ми говоримо не думаючи. Приймаємо-сподіваємось. Ця робота — не відповідь і не висновок. Це просто фізичний образ того, як це виглядає».

Ніка Шумейко так описує свою роботу «Пуховик»: «У своїй абсурдній втечі від реальності. Пух-пух, гілочка до гілочки, нитки, листочки. Загорнуто дбайливо у плівку для безпечного споглядання. Одягати у випадках захисту від загальноприйнятого, нормального або за настроєм».

Секулярні скрижалі Андрія Куніцина виконані у змішаній техніці. На виставці їх представлено п’ять: Lack of purity, only drastic ways (Відсутність щирості, лише радикальні заходи); Sixth wave of extermination (Шоста хвиля геноциду); When trees move/Brief presence (Коли дерева рухаються / Короткочасна присутність); Corpses that don’t rot, marked «Eco» (Трупи, що не розкладаються, з позначкою «Еко»); Movement in the mind (Рух у свідомості).

П’ять жіночих фігурок Дар’ї Литвинової — це символічні образи її бабусі, яка померла задовго до народження онуки, та чотирьох її сестер. У кожної фігурки голова розгортається, наче книжка-гармошка, що ілюструє фантазійні моменти спогадів.

Книга пам’яті Петра Гронського виготовлена зі сталі та скріплена дротом — надійне сховище спогадів, які неможливо ні спалити, ні стерти.

Проєкт Єви Фоміцкі «Спільний код» присвячений дослідженню тоталітаризму та психологічних маніпуляцій, спрямованих на переформування політичних ідеологій у період перебування України у складі СРСР. Інсталяція складається з документів та фотоплівок-негативів. Мисткиня пояснює: «Проєкт зосереджується на моїх особистих враженнях та спостереженнях щодо селян, розкриваючи, як позбавлення власності та примусове залучення до колгоспів було спробою перетворити людей на рабів системи. Досвід селян, зібраний із розповідей із перших вуст, переданих моєю бабусею, та на основі сімейних архівів із податковими документами, які моя родина мусила сплачувати, тепер представлений в експозиції проєкту.

Депортації, виселення з родових земель та знищення архівів позбавили багатьох людей сімейних спогадів, затуманивши історію роду. Документальні свідчення, навіть сімейні архіви, ризикували розкрити незручні істини, порушуючи фасад «ідеального суспільства», створеного для представлення держави за кордоном.

З часом утворилися історичні «сліпі плями», що спотворили колективну пам’ять навіть для прямих нащадків тих, хто пережив бурхливі часи, але не зміг поділитися своїми історіями. Таким чином, ті, хто зафіксований на мовчазних кадрах фотографій, стали прогалинами в пам’яті, чиє життя відбивається в історії лише як тіні».

Фото Михайла Рая «Мандаринова хмара» вражає: здається, кілька секунд тому в цій кімнаті сиділа людина, яка читала книгу й пила ароматне какао, а на колінах лежали яскраві мандаринки. І раптом — пуф! — людина стала спогадом…

Фантастичне відео «Фони» створила Юлія-Анна Симончук. Уявна гра, яка наводить на думку, що хтось здатний одним натисканням кнопки перетворити наш чудовий світ на ніщо.

Наталія Кряж

Якщо Вам сподобалася стаття, автору буде приємний комплімент