Жити, щоб працювати, чи працювати, щоб жити? Саме це питання виникає під час перегляду іспанської чорної комедії «Вперед, командо!» режисера Дієго Нуньєса Ірігойєна.

Ольга (Александра Хіменес) повертається на роботу через пів року після народження двійнят, з якими тепер залишається їхній батько (або просто свята людина, або природжений домогосподар). Вона намагається налаштуватися, зосередитися і стати тією самою трудоголічкою, якою була до декретної відпустки. Тепер усі її інтереси та думки зосереджені на роботі. І байдуже, що в дітей температура, що батькові в цьому віці дітей важче їх прогодувати, ніж матері — вона готова віддатися повністю роботі в компанії, яка колись була королевою виробництва сиру.

Тільки за час відсутності Ольги багато чого змінилося. Справи йдуть, як-то кажуть, «з від’ємним успіхом», а токсична начальниця створила суворі умови праці та нездорову конкуренцію в колективі. І не тільки в офісі: щорічний тімбілдинг, призначений для згуртування команди, який завжди проходив у дуже комфортних умовах, цього разу організовується в селі, де живе засновник компанії, і перетворюється на боротьбу за виживання.

Позитивний момент — тут як на долоні стає видно, хто що собою являє. Негативний — друзі стають суперниками, і тепер кожен сам за себе: залежно від результатів суворих змагань ти або продовжиш працювати в компанії, або вилетиш, як корок із пляшки. І в цьому колективі далеко не кожному зі співробітників відомо, що існує інше життя, де можна чудово поєднувати роботу й відпочинок. І, звісно ж, нікому не спадає на думку, що всі їхні біди — від однієї людини.

Зрозуміло, що в цьому кіно все гіперболізовано. І те, що відбувається у фільмі, з одного боку, смішно, з іншого — сумно, бо в житті справді трапляються такі начальники-самодури, які сильно псують життя підлеглим. Тут треба або дуже сильно любити свою роботу (і не любити себе), або дуже сильно потребувати грошей. Але сам фільм цікавий, смішний, насичений подіями, емоціями та сюрпризами. З яскравими персонажами. І попри всю чорноту гумору він все-таки добрий.

Наталія Кряж

Якщо Вам сподобалася стаття, автору буде приємний комплімент