Ігор Закус – відомий український бас-гітарист, композитор, співзасновник музичного проекту «JAZZ KOLO». Цей проект представляє собою чудові тематичні концертні програми джазової музики різних напрямків від блюзу, свінгу та фанку до реггі та етно. Наприкінці січня цього року Ігор Закус був удостоєний звання Заслуженого артиста України. Спеціально для «TV-Парку» музикант розповів про свою творчість.
– Ви закінчили львівське музичне училище та музичну академію по класу гобоя. Але являєтеся при цьому найвідомішим бас-гітаристом України. Як так вийшло?
– Я займався басом ще з дитинства, тільки сам, тому що тоді його ніде не викладали. Коли закінчив консерваторію, переключився більше на бас, бо бачив в тому більше перспектив, більше роботи. І мені це більше подобається.
– Ви займалися зовсім без викладача?
– Їх не було тоді просто.
– При тому, що Ви майстерно граєте на бас-гітарі, я ніколи не бачила вас із контрабасом. Вам форма не подобається чи вага?
– Мені він дуже подобається, просто в свій час, коли я був ще зовсім молодим, не вистачило сил і часу ним зайнятися, а зараз запізно, і починати все з нуля не хочеться. Хочеться більше часу все ж таки приділити для бас-гітари. Я знайшов собі заміну – в мене є акустичний бас, який дуже близький до контрабасу: і подачею, і манерою, і самим звуком. Тому, в принципі, я стараюсь, наскільки це можливо, замінити акустичним басом контрабас.
– Ви організовуєте конкурси для молодих музикантів – для барабанщиків та басистів.
– І для гітаристів, і не тільки. В цьому році в рамках проекту «JAZZ KOLO» ми почали робити конкурси, які проходять в тій самій музичній академії у Львові, де я вчився. Я готую музичні програми міні-фестивалів – гітарні, барабанні, басові, які ми робимо з дорослими музикантами. З цими програмами крім Києва їдемо так само у Львів, а там ще в рамках проекту в музичній академії проводимо конкурси для молодих виконавців. Ті ж музиканти, з якими я готую програму, являються членами журі. Це одні з найкращих українських музикантів. В квітні плануємо провести конкурс серед духовиків, потім – вокалістів.
– Тобто Ви хочете охопити музикантів усіх категорій?
– Всі основні інструменти, які практикуються: духові, бас, контрабас, гітара, барабани, клавішні і вокал.
– А що дають Ваші конкурси молодим виконавцям?
– В першу чергу досвід. Знайомства, перспективи розвитку. Це такий гарний поштовх рухатися вперед.
– Як був створений Ваш проект «JAZZ KOLO»?
– Десять років тому ми разом з Юлією Олійник, директором видавництва «Темпора», задумали робити такі концерти з українськими джазовими виконавцями. Трішки пізніше Роман Недзельский, який зараз є генеральним директором палацу «Україна», нас підтримав. І ось по сьогоднішній день це два моїх партнера, які допомагають робити цей проект. Щомісяця ми готуємо нові програми з різними музикантами. Або раз в два місяця – подвійні. Це різна музика, яка має відношення до імпровізації. Тобто стилі там абсолютно різні, але це все стосується імпровізаційної музики.
– З якими труднощами стикаєтеся в роботі?
– З організаційними, фінансовими – все, як у всіх. Щоб трішечки розширити свої рамки, не вистачає фінансів, щоб розширити свої можливості – не вистачає рук, якихось організаторських здібностей і людей, які можливо взяли би це на свої плечі. Але в міру своїх можливостей я стараюся це діло штовхати вперед. На сьогоднішній день п’ять-шість телевізійних каналів демонструють наші програми – всі концерти записуються і знімаються. Вже 15 DVD, 15 CD-дисків, які були видані. 5 подвійних CD-збірників. На днях вийде альбом, в якому більш ніж 200 сторінок, де представлені практично всі основні українські джазові музиканти. Там прекрасні фото наших джазових фотографів, і текстова інформація про кожного музиканта, яку надав музичний журналіст Вячек Криштофович. І ще туди буде додано 10 CD і 2 DVD кращих концертних програм.
– Це була Ваша ідея?
– Разом с «Темпорою». Всі програми після того, як ми презентуємо їх в палаці «Україна», періодично працюють в різних містах України – у філармоніях, концертних залах, клубах.
– Ви співпрацюєте не тільки з джазовими, але і з поп-музикантами. Хто кого знаходить?
– Та ніхто нікого не знаходить, ми всі давно один одного знаємо, я працював з різними зірками і досить довго, тому є люди, з якими я підтримую теплі стосунки – ті ж самі поп-зірки, періодично ми пробуємо робити якісь спільні речі.
– А Ви не боїтеся втратити джазову аудиторію, яка, загалом-то, поблажливо ставиться до поп-зірок, і не знайти нову, тому що джаз не всі люблять?
– Я давно вже нічого не боюсь, роблю те, що мені подобається, і щасливий, що це мені ще інколи дає фінансову підтримку. Це і моя робота, і хобі… І життя.
– Який період життя був для Вас найприбутковішим?
– Той, коли я сім років працював з ВІА Гра. Це забирало багато часу, але там були свої плюси і мінуси. Плюс – фінансовий спокій, я тоді був у тому плані задоволений і не переживав ні за що. Мінуси – ця робота забирала багато часу і здоров’я. Точніше, сама робота – ні, а все, що стосується технічного райдеру – перельоти, переїзди, недосипання – це все дуже важко. Коли в день 2-3 перельоти по 3-4 години і зміни в часі 5-6 годин – це на здоров’я не дуже позитивно впливає. Було нелегко, але була прекрасна команда, я з собою тоді взяв кращих моїх друзів, джазових музикантів. Це був квартет – Володя Шабалтас, Саша Лебеденко, Родіон Іванов. Мені з ними було дуже комфортно. В періоди, коли були паузи, робили свої проекти. Все було дуже насичено.
– У всьому світі музиканти заробляють на своїх дисках, а дають концерти як рекламну акцію. Ви багато заробили на своїх дисках? До речі, скільки їх?
– В мене 5 сольних дисків, зараз я почав писати новий альбом. Але в наший країні ця практика ніколи не працювала.
– Є шанс, що коли-небудь буде працювати?
– Коли запрацюють закони про авторське право. Поки що вони не працюють – все скачується в інтернеті піратським способом. Зараз диски як такі не актуальні, але разом з тим якщо музикант випускає диск – це якийсь етап в його музичному житті, ціла епоха. Якщо в тебе є матеріал до альбому – гріх його не записати. Тому що ти його носиш із собою, його треба десь зафіксувати, залишити цей етап і приступити до нового періоду і робити щось нове. Тому він накопичився в мене, і, незважаючи на те, що диски абсолютно не продаються, це ніякий не бізнес, тільки головна біль. Але все рівно думаю, що його запишу, тим більше, що в мене є партнери, які мені допомагають із цим. Концерти зараз дають змогу музикантам інколи продавати диски. При вдалому концерті декілька людей обов’язково куплять диски. Таким чином це у нас працює. У нас і джазова аудиторія дуже маленька, якщо порівнювати її з іншими країнами, з Європою. Тому і віддача така сама. Тим не менше у нас є цікаві музиканти, які пишуть свою музику, випускають свої альбоми. В проекті «JAZZ KOLO» я стараюсь активно цей процес підтримувати, щоб з’являлося більше якісної української музики.
– Я так розумію, що Ви самі собі продюсер. Чи не заважає це творчості?
– Сам собі режисер (сміється). І це неправильно. Якщо б у мене з’явився серйозний кандидат, який би запропонував бути продюсером чи менеджером, я б із задоволенням на це погодився і велику частину роботи, яка мені заважає, скинув би на його плечі. Але поки що не знайшов.
– За десять років ніхто не знайшовся?
– Я спеціально не шукав, але таких людей, крім Юліі Олійник і Романа Недзельского не знайшлось. Нема таких, котрі робили би всю дрібну роботу в інтернеті, рекламу, організацію концертів. Якщо хто є – відгукніться! (сміється).
– Як Ви вважаєте, наскільки зарубіжному глядачеві цікава українська музика? Як часто Вас запрошують на гастролі?
– У нас така можливість, на жаль, не часто буває, я думаю, що цікава музика всюди буде сприйматись дуже добре. У нас вона є, тільки в нас комунікації ще дуже слабенькі. Треба над цим працювати – більше їздити, більше контактувати з європейськими музикантами. Таким чином українська імпровізаційна музика проб’є собі туди дорогу. Наприклад, наші кінорежисери, художники, мені здається, туди більше протоптали стежки, більше туди їздять і показують, що у нас є цікавого. З музикантами поки ще складно. Більше до нас їздять сюди, у нас є якийсь ринок і його музиканти з Європи і Америки використовують як додатковий придаток. А нам туди поки ще пробитися важко. У нас є що показати, просто у нас немає продюсерів, менеджерів у цій сфері. Все упирається у фінанси й інші проблеми, які музиканти самі не в стані вирішувати.
– У Вас двоє дітей. Вони мають якесь відношення до музики?
– Діти вже дорослі. І дочка, і син займалися музикою в свій час, але такого явного потягу не було, я їх не заставляв, тому кожен вибрав собі своє: дочка – освіту психолога, син вчиться на медика. Я не прихильник тієї теорії, що треба за шкіру – і довбати. Мене ніхто не примушував, в мене було шалене бажання і по сьогоднішній день воно лишилося. Я без цього не можу.
– З ким із зарубіжних музикантів Ви разом грали?
– Я брав участь з українським оркестром в дуже гарному концерті з Мішелем Леграном. Приїжджав дуже цікавий барабанщик Марк Гілмор, так сталося, що у нього з басистом були проблеми, і мене запросили. Дуже сильні враження від Маркуса Міллера, з яким я працював на одній сцені в одному концерті. Але це ніколи не було для мене самоціллю. Мені достатньо українських музикантів, коли ми робимо спільну програму з ними, я отримую не менше задоволення.
– Чого б Вам дуже сильно хотілося?
– Здоров’я – собі, своїм близьким, рідним. Щоб у нас перестали стріляти. Все решта в нас, я думаю, дуже швидко налагодиться.
Наталія Кряж