Імпровізатор

Культура: новини, враження, інтерв'ю

* Враження Музика

І ще про друга, якого вже нема

Є випадки, які не усвідомлено заховані глибоко в пам’яті, не зважаючи на їх важливість. За 53 роки нашої джазової дружби з Сергієм Вижляком їх було більше ніж багато і майже усі якоюсь мірою виявилися значними в житті кожного з нас. Ще в ті роки я плекав думку, що кожний випадок це тільки натяк на випадковість. Щойно згадався один з таких, що підтримав мої тодішні думки. А отже…

В ті далекі часи, “ще за старої конституції”, мені було запропоновано цікавий творчий проєкт у Вінницькій області, до якого моє ставлення одразу було дуже серйозним. Він був того вартий.

Закортіло запросити з собою Вижляка, який на той час був вільний та завжди поруч, ніби “для підтримки”, за компанію… Запрошення було схвалено і ми вирушили.

В той час, коли я знайомився з замовником та об’єктом, колеги разом з Сергієм пішли “оглянути місцевість”. Можна подумати, що там було щось цікаве. Через деякий час вони повернулися з зовсім непередбачуваним придбанням – загорнутим в оксамитову скатертину помповим тромбоном фірми Amati в пристойному стані, майже новий. Я аж злякався. Інструмент на ті часи рідкісний. Як з’ясувалося, Сергій запропонував завітати до місцевого осередку культури, який володів на той час надсучасними музичними інструментами та апаратурою, про які можна було тільки мріяти навіть у Києві. Майже всі музиканти були не місцеві,  зовсім не самодіяльного класу. Це відчувалося одразу. Внаслідок “особистої симпатії” Вижляка дуже скоро затоваришували. В розпал знайомства Сергій сів за чудовий синтезатор Yamaha DX12 та тихенько, мовби пошепки, почав грати. Усі розмови припинилися відразу. Присутні були ніби зачаровані. Він вмів приголомшити от так, відразу. Складалося таке враження, що опускається небо. Випадково перервавши гру, Сергій озирнувся та помітив на підвіконні майже новий тромбон, що лежав немовби покинута сирота. Про такий він мріяв, мабуть, усе життя. З дозволу попробував і знову всі завмерли. Музиканти аж присіли, а один з них ледь не скрізь сльози повідомив, що він намагався опанувати тромбон як другий інструмент, тому що був професійним гітаристом, а тепер більше ніколи не візьме його до рук. В цьому було навіть щось драматичне. Але з цієї миті Сергій вже не міг з ним розлучитися, інструмент приворожив його до себе. Він одразу запропонував продати йому та отримав відмову,  бо інструмент казенний. Тоді попросив позичити пограти, та хлопці одразу погодилися, за умов, що він буде з ними грати. З часом умови були переглянуті на користь Вижляка. Що там сталося ніхто не знав.

Невдовзі ми поїхали, та він взяв вже рідненький інструмент з собою та відразу, як тільки приїхав до Києва, почав працювати як тромбоніст в добре йому знайомому квінтеті Володимира Анчиполовського, в якому раніше грав на роялі.

Одного вечора Сергій подзвонив мені та запросив приїхати до ресторану, в якому він працював у складі квінтету. У фоє довелося трохи почекати. В цей час раптово я почув Кліффорда Брауна, що витончено грав на тромбоні. Виконання приголомшило. Це було щось особливе. Вижляк та Кліффорд – усе зрозуміло, враховуючи його тягу до свого кумира, але при чому тут трубач Кліффорд Браун до тромбона? Адже є Джей Джи Джонсон, Френк Розоліно, Білл Ватроус та інші великі тромбоністи. Це було, мабуть, перший раз, коли я не розумів друга. Впродовж усього вечора ми мимохіть обговорювали цю, може зайву в цьому разі, любов до видатного трубача. Пізніше, коли він звільнився, ми змогли присісти за стіл, зробити замовлення та вже докладно продовжити розмову. Сергій завжди цінував мою думку та прислуховувався до зауважень. Але в цей раз він зміг перевернути мене з ніг на голову. “Ти послухай славетного Боба Брукмайєра і тоді усе зрозумієш” – сказав тоді Сергій. І тут у мене усі питання відпали. І дійсно, приголомшливий збіг! Виходило, що у фоє я чув не Кліффорда, а Боба. Адже у нашого загального улюбленця Боба Брукмайєра була зовсім схожа манера легендарного Кліффорда Брауна. Великий тромбоніст, мабуть, що єдиний з великих на той час, який грав на помповому тромбоні, володів манерою великого трубача. На це  я ніколи не звертав уваги та ще збивала різниця тембрів, а це те ледь-ледь, що робить мистецтво справжнім. От саме це було притаманне Сергію та саме цим він володів бездоганно. У нього було філігранне відчуття та розуміння музики взагалі та джазу зокрема. Мій друг вмів звертати увагу на наче не значні речі, а потім з цього будував музичні шедеври. І таких прикладів я пам’ятаю багато.

А “хтось” продовжував грати на тромбоні, не підходячи до рояля… Це розповідь про те, як видатний Сергій Вижляк, внаслідок свого таланту, непересічної музичної пам’яті та неабиякої працездатності, міг вільно володіти декількома манерами великих джазменів та скоро, але ідеально продумано,  створити свою тромбонову, близьку до трубної. Вона  була унікальною.

А ще про його величність випадок в долі такої особливої людини.

Дякую Сергію за підказки, такі значні для мене, а зроблені наче мимохіть. Таких миттєвостей у нас було багато. Вони не забудуться ніколи. І ще раз дякую, ДРУЖЕ, за те, що ти був в моєму житті. З тобою завжди було цікаво.

Ігор Барциховський

Фото з архiву Сергiя Вижляка