На Junior Fashion Week видатна українська модельєрка Вікторія Гресь представила свою нову колекцію. Одяг її бренду вирізняється елегантністю, жіночністю, витонченістю, ідеальною якістю. Кожна річ – витвір мистецтва, створений із приголомшливою майстерністю! Про цю колекцію та погляд на моду Вікторія Гресь розповіла в інтерв’ю.
– Мами розчулюються, коли їхні діти схожі на лялечок, а дітям хочеться мати доросліший вигляд. Як Ви вважаєте, в дитячому одязі можна знайти компроміс – щоб подобалося і тим, і іншим?
– Я ніколи не робила дитячі колекції, на Junior Fashion Week показую одяг для мам. Але це питання радше про культурологічне здоров’я в родині. Я бачу колекції дитячого одягу, який навіть дитячим назвати не можна – вони засновані на бажанні дітей бути принцесами. Це не про моду. Я ставлюся до моди як до категорії мистецтва. Дитяча мода не так популярна в цій сфері, вона, швидше, утилітарна. Бажання дітей побути принцесами можна задовольняти в Новий рік, на карнавалі, у свята. А дитяча мода – окрема сфера, адже, наприклад, педіатри не займаються хірургією дорослих людей. Так і тут. Дитячий одяг, дорослий – жіночий, чоловічий, спортивний – це все різні сфери, в яких треба розбиратися. Наприклад, зробити гарний спортивний костюм – складний технологічний, але проте творчий процес, і я ставлюся до цього з великою повагою. Але мій одяг – про інше.
– Як Ви вважаєте, відчуття стилю – вроджена якість, чи його можна розвити?
– Мені здається, це можна розвити, але якісь задатки бути повинні. І це пов’язано з вихованням, з надивленістю на гарне, чого в нашому житті зараз дуже мало. Існує якась всесвітня змова потворності. Це моя сентенція, не більше. Але поняття краси дуже змінилося. Це не означає, що я – занудний віковий персонаж. Багато красивих речей роблять і зараз, але перестали звертати увагу на пропорції, на колір і нюанси. Усе робиться дуже грубим мазком, як у примітивізмі, без “тончилова”. Але в усьому є своя філософія, і в грубій формі, якщо вона зроблена з думкою про щось конкретне теж. Усі не можуть бути Гогенами, щось потрібно ретельно опрацьовувати, а в моді за це “тончилово” платять гроші. Усе це коштує зусиль, грошей, освіти, праці – молоді дизайнери до цього не готові.
– Останнім часом люди віддають перевагу більш простому, зручному одягу. Вас це торкнулося?
– Так, звісно. Усі хочуть комфорту та зручності. На початку двадцятого століття кричали: “Боже, як жити без корсетів?”. Нічого страшного, людство адаптувалося. Адже все впирається не тільки в сукню в талію і корсет. Одяг різноманітний, але повторюся, в ньому головне – пропорція і почуття міри. Цього все ж таки не вистачає. І прищепити це можна гарною освітою, гарною літературою, гарним кінематографом. Ми не можемо взяти та відрізати той пласт культури, який був. Він дуже важливий особливо для матеріального світу. І цей пласт культури завжди передавався з традиціями. Діджитал не може взяти та “зжерти” це все. Він, діджитал, існує за своїми правилами, а матеріальний світ – за своїми. І слава Богу! Бо все одно хтось має шити оборки, пекти пироги. Хтось зберігає дитячі сукні, хтось передає у спадок. Традиції нас тримають. У моді зараз чистота, порожнеча. Подивимося, що буде з цим через десять років. Я за традиції, за зв’язок часів, за культурологічну освіту, а не таку, коли тобі дають три відповіді, і ти мусиш обрати. Це ж не освіта, а катастрофа! Мода завжди була сферою перехрещення багатьох культурологічних пластів.
– Кажуть, що після пандемії почнеться яскравий період відродження в усіх напрямах мистецтва. У Вас є якісь фантастичні задуми створення якоїсь неймовірної колекції? Можливо, навіть чогось непритаманного Вам?
– Те, що я зараз роблю – такого не робила ніколи. У цій колекції в мене немає жодної сукні! Тому що світ змінився, люди не хочуть носити сукні. Вони хочуть одягати бомбери, кросівки, кеди, светри, гольфи – все зручне, вільних форм. А для того, щоб носити структурний одяг, потрібна самодисципліна. Можливо, буде вибух на розкіш. Але це не говорить про те, що люди одягнуть сукні в талію. Мені здається, структурне взагалі більше не повернеться.
– Чому?
– А чому не повернулися корсети? Спробуйте це покоління, яке народилося з телефоном у руках, поставити на підбори. Вони постоять десять хвилин – і знімуть. Вони можуть походити десять хвилин для кадру, для інстаграму, але жити так – це інша культура, інші цінності та інше розуміння самого себе. Ми не можемо взяти й розвернути назад увесь світ. Він буде такий, і на це треба зважати. Я, наприклад, роблю домашній одяг – красивий (з моєї точки зору). Тому що не всі можуть ходити в розтягнутих штанах. Взагалі це прекрасно, що всім подобається різне. Коли почався цей “комфортний струмінь”, так одягалася тільки молодь. Тепер уже люди всіх поколінь одягаються в бомбери, худі, широкі штани на гумці. І ніхто не бачить у цьому нічого поганого. Уже ніхто не звертає уваги, що велика панянка без талії одягає куртку і зав’язує її поясом. Змінилося сприйняття пропорцій, форм, краси як такої. Одяг для червоних доріжок дуже ексклюзивний, нішевий. Взагалі мода розділилася на ніші. І це нормально: вона ніколи не була потрібна всім. Як мистецтво – не всім же потрібен, наприклад, живопис, музеї. Тільки тим, хто в змозі усвідомити, зрозуміти, заплатити за цю величезну працю. Я тридцять років у професії. Ціна складається не з метражу, а з досвіду, стилю і багатьох років практики. Це великий шматок роботи.
– Є принципи, від яких Ви ніколи не відступитеся?
– Пошиття має бути професійним, з хороших тканин і з почуттям пропорції. Я за класичну освіту. І не віртуальну, а реальну. Бо не розумію, як моєї професії можна віртуально навчатися. Потрібно перерізати кілометри тканини, зробити безліч наколок і макетів, пошити величезну кількість зразків і замовлень, щоб зрозуміти, як все це робиться, і чому тобі за це платитимуть гроші. Або не будуть. Якщо твій одяг не продається – не потрібно цим займатися. Одяг має продаватися, як книжки мають читатися. Має бути сенс у цьому всьому. Якщо немає сенсу або функції – це абсолютно мертвий продукт. Зараз усім здається, що легко стати дизайнерами, бо інформації мільйон, швейні машинки є, тканини є. Бог на допомогу!
– Коли Ви готуєте нову колекцію, на що орієнтуєтеся?
– Навіть не можу сказати. Двадцять років тому розуміння колекції було одне, і ми часом над чимось сміялися, що це не колекція, а набір речей. А зараз набір речей став колекцією. Пріоритети змінилися, дуже змінилися погляди на модний одяг. Глобально рукави залишилися рукавами, коміри – комірами, але підхід до самого процесу (до художнього, як працюють великі бренди) змінився. Не можу відповісти за всіх, але і мене теж торкнулися ці зміни. Усе тече і змінюється, і мода не виняток, а навпаки – дуже живий процес, безпосередньо пов’язаний з усіма змінами на Землі.
Наталія Кряж