Військовослужбовиця, командир взводу Збройних Сил України Оксана «Ксена» Рубаняк випустила збірку поезій «Дорога життя».

«Дорога життя. Так ми називаємо відрізок шляху, де ймовірність загинути дуже висока. Через проглядовість та прострілюваність по ній ворогом винести пораненого буває надзвичайно складно, а то – і неможливо, – пише Оксана на своїй сторінці у фейсбуці. – Дорога, що є порятунком і дорога, що є загибеллю. Для кожного з нас вона підготує індивідуальний розвиток подій, ніколи не передбачуваний і часом не прийнятний. Вона зберегла життя найдорожчим, найвідважнішим людям, і вона ж забрала їх у нас.

Збірка поезій «Дорога життя» – це друга книга, написана на фронті у Донецькій області під час захисту суверенітету та територіальної цілісності України. Якщо перша, «Назустріч смерті», змушує здригатися від своєї назви, то «Дорога життя» несе надихаючий сенс, що зароджує в серці віру в перемогу світла над тьмою, правди над брехнею, життя над смертю. Проте важко сказати, в котрої з них жахливіше наповнення.

У момент готовності друку накладу збірки, я із моїм підрозділом вкотре знаходжуся на передовій. На даному напрямку складно – як і на попередніх, і так же рідно.

Покупкою збірки, ви допомагаєте Збройним Силам України. Всі виручені кошти від продажу збірки будуть витрачені на необхідні матеріальні засоби та амуніцію моєму підрозділу».

Придбати книги Оксани Рубаняк можна тут.

Із збірки «Дорога життя»:

І коли здаватиметься, що все летить шкереберть,

Що ти сам протистоїш усьому світу,

Згадай, скільки сил потрачено вже,

Скільки ще дороги пройти потрібно.

І коли руки опустиш від немочі, згадай

Свої злети й падіння, падіння і злети.

Не існує прямої незмінної стабільності,

Ми створені з плоті і крові, крові і плоті,

Ми створені жити, боротися, гребти,

Навіть коли весла поламані і криві,

Коли вітру попутного немає. Памʼятай, є ти,

І тільки від твоїх дій залежить буття твоє,

Від твоїх думок, поглядів, розмов,

Від кожного слова і кожної літери.

Пам’ятай, що невдача — лишень урок,

А життя — це школа перед справжнім викликом.

Із збірки «Назустріч смерті»:

Страх смерті страшніше самої смерті,

Тулиться кинджалом до грудей

І до бід чужих робить тебе черствішим,

Не бачиш світу білого й людей.

Він, наче дощ, по тілу пробігає,

Лоскоче лагідно від пʼяток і до вух.

Якщо хтось мріяв ступити крок до раю,

Забудьте цей душі свистячий звук.

І видаліть всі спомини із голови,

Очистіть памʼять для нової миті.

До неї треба вміти нам підійти,

Щоб заново все людство відновити.

Бо після смерті отримуємо життя,

Те, на яке сьогодні заслужили

Власним трудом, без слова каяття,

Бо всі слова свій сенс уже віджили.