Сьогодні день народження Олексія Когана – ведучого джазових концертів, музиканта, імпровізатора, автора програми “Джаз для дорослих”, людини, яка знає про музику майже все, бо присвятив їй життя.
Кілька місяців тому я брала в Олексія інтерв’ю, ми довго розмовляли. І сьогодні «Імпровізатор» публікує те, що не ввійшло в це інтерв’ю, але чудово характеризує його як людину.
- «Чому я так гніваюсь, коли мене називають критиком? Я нікого ніколи не критикував, я не музичний критик. Я працюю на радіо, даю вам таке – послухайте. Ваше – запишіть у вуха, не ваше – не чіпайте, йдіть далі, перекрутіть шкалу приймача та шукайте те, що вам подобається. Не можна себе змушувати щось слухати, воно не дійде до серця. В мене музика тільки гарна. Та, яка мені подобається, оскільки в мене авторська програма. Тобто вибачайте, не вважайте, що я вам нав’язую власний смак. Але це радіо. Як Жванецький колись сказав? «Життя коротке, не подобається музика – вимикай. Погана книжка – закривай. Погана вистава – йди, не сиди. Але йди не як жлоб. Дочекайся оплесків в якомусь місці – і вийди»».
- «Одного разу до нас на фестиваль приїхав сер Джон Маклафлін. Закінчився його виступ, і він покликав мене і моїх партнерів до себе в гримерку. Відкоркував (як мені сказали, я не знаюся на цьому, я не п’ю) якесь дуже коштовне шампанське. І сказав: «Я хочу випити!». Я кажу: «Джон, за що?» Він каже (але він трошки хитрував): «Я вдягнув блайзер, темні окуляри. Ми з моїм директором пішли подивитися на іншу сцену. Не на велику – на маленьку. І коли я побачив, як ви ставитесь до виступу київських студентів, не відчув різниці між підготовкою цього виступу і мого – людині зі світовим ім’ям – на великій сцені. Студенти отримали таку ж саму повагу, і так має бути. Ось за це я хочу випити!». Для мене музиканти на фестивалі всі однакові. Я не люблю відповідати на запитання «Хто тобі подобається більше, хто менше?» У мене принцип: кожен грає як вміє. Мій тато мені колись сказав (він сказав російською): «Судить чужое творчество безнравственно». Я не маю права нікого судити. Ми кажемо, що кожна людина, кожен музикант – це яскрава індивідуальність, бо він показує, який він. А ви вже вирішуєте, це ваше чи не ваше, вам подобається чи ні. Це чесно або ні. Це вторинне або щось гарне, це вже від мене не залежить. Я ретранслятор, я вам тільки показую. Беріть і слухайте. І вирішуйте самі».
- «Люди, які до мене ходили на інтерв’ю, знають, що я “білий клоун”. У мене в програмі завжди була система заборонених тем. Якщо комусь не подобаються мої запитання, він каже: «Наступне запитання». І я більше цього не роблю. Я теж можу сказати: «Вибачте, наступне запитання». Тільки так може бути. У мене жодного разу не було замовного інтерв’ю, коли кажуть: «Візьми його, ми тебе гроші за це дамо». А мене звинувачували в цьому, до речі, багато разів! А відповідати не те, виправдовуватися немає жодного сенсу. Я під час війни зрозумів, що те, що мене дратувало 20 років, зараз навіть не чіпляє. Головний мій досвід під час війни – головне стало другорядним, а другорядне головним».
- «Коли кажуть – «ви не виправдали моїх надій», дуже хочеться відповісти: «так, але це були ваші надії, не мої». Якщо бути абсолютно чесним, якщо щось розчаровує, я волію про це не говорити. Тим більше в інтернеті, тим більше робити це надбанням усіх, щоб почати якісь ср@чі. Це не для мене».
А ще Олексій Коган, який має чудове почуття гумору, розповів про те, як тролив недобросовісних студентів в Київському інституті музики ім. P. M. Глієра. Він часто ставив музику, і студенти мали визначити, хто грає. І деякі з них, найхитромудріші, використовували в телефоні програму Shazam.
- «І я вирішив підколоти їх. Я посидів чотири години, прихожу на лекцію. Всі прийшли – ні зошита, ні ручки ні в кого нема. Ставлю першу п’єсу, бачу, що подобається. Але (шукають) – тинь-тинь-тинь – нема! Ставлю другу – тинь-тинь-тинь – що таке? Нема! На четвертій п’єсі – все! В очах відзеркалюється стеля, і абсолютно стовідсотково нерозуміння: ну цього не може бути, тому що цього не може бути! І закінчується лекція, і я з такою нахабною посмішкою їм кажу: «Діти, тема сьогоднішньої пари була «Музика, якої немає в інтернеті». В мене вдома стоїть 27 тисяч компакт-дисків. І я знаю всю цю музику».
З днем народження!
Наталія Кряж
Фото: Аліса Титова