У 1925 році в Парижі відбулася Exposition internationale des arts décoratifs et industriels modernes (Міжнародна виставка сучасних декоративних та промислових мистецтв), яка дала ім’я течії Art Déco у декоративному мистецтві першої половини XX століття.
США відмовилися від участі у заході через недостатній рівень американського декоративного мистецтва та промислового дизайну. Але окремі представники заокеанського творчого цеху виставку, звичайно, відвідали. Серед них була і Helen Dryden, найоплачуваніша жінка-художниця у Сполучених Штатах (на той момент) за твердженням The New York Times.
Хелен народилася в дуже багатій “старій” сім’ї в Балтіморі, і їй в майбутньому була відведена роль респектабельної леді, що сяє у світлі. Але коли дівчинка пішла до школи, її батько спіткав фінансовий крах. Довелося навіть продати великий будинок поряд з Washington Monument і переїхати в невелике містечко Chestnut Hill.
У шкільні роки Хелен виявляла безперечні здібності до мистецтва. Щоб сприяти їх реалізації, батьки зарахували юну американку у Pennsylvania Academy of Fine Arts. Але техніка академічного живопису не викликало захоплення у Хелен, з набагато більшим ентузіазмом вона займалася вивченням дизайну французького одягу XVIII століття.
Завдяки своєму захопленню у рамках шкільного завдання дівчина зробила набір паперових ляльок із чудовим “змінним” гардеробом, про який написала місцева преса. Надихнувшись цією публікацією, юна мисткиня запропонувала свої малюнки газетам Philadelphia Public Ledger та Philadelphia Press, і її найняли.
Протягом року малюючи для локальних видань, Хелен надихнулася настільки, що поїхала підкорювати нью-йоркський світ моди. Але тут на неї чекало розчарування. Жоден із модних журналів не виявив зацікавленості у її послугах. Пізніше в одному з інтерв’ю дизайнерка сказала, “я могла малювати так, як інші, але мені хотілося залишатися собою”.
І це її ставка зіграла! 1909 року новим власником Vogue стала компанія Condé Nast (і залишається досі). Переглядаючи відхилені проєкти, новий видавець звернув увагу на ескізи Хелен Драйден, знайшов її та запропонував стати частиною команди.
Треба сказати, обкладинки для модних медіа США створювали переважно європейці – Georges Barbier, Etienne Drian, Erté, Léon Bakst, Umberto Brunellischi, Dulac. Усі вони були чоловіками. Helen Dryden була єдиною жінкою серед ілюстраторів моди початку XX століття, і вона була американкою.
Для Vogue художниця малювала обкладинки та ілюстрації понад 15 років, встигаючи також співпрацювати з журналами House & Garden та Vanity Fair та створювати костюми для театральних вистав. Сфера творчих інтересів американки постійно розширювалася – рекламні макети, принти для шпалер та тканин, дизайн посуду, світильників, предметів інтер’єру.
У середині 1930-х вона була запрошена до дизайнерського підрозділу автомобільної компанії Studebaker із зарплатою $100,000 на рік (понад два мільйони доларів у сьогоднішньому еквіваленті). Пресреліз компанії 1935 позиціює Хелен Драйден як “єдину жінку, що вторглася в чоловічу сферу – виробництво автомобілів”.
1940 року кар’єра відомої дизайнерки раптово обірвалася. Ми знаємо тільки, що вона витратила всі свої заощадження і закінчила життя у бідній соціальній квартирі, головною цінністю в якій були журнальні вирізки, що нагадували про роки, коли Хелен Драйден, одна зі знакових фігур Roaring Twenties, створювала обкладинки Vogue або автомобіль Studebaker. Sic transit gloria mundi.
Фото надані авторкою