Фрагмент з книги «Війна очима киянки. Рік перший. Лютий».
Сьогодні проїжджали повз Ірпінський будинок культури. А проїхати не змогли. Зупинилися, аби віддати шану ще одному розстріляному мученику, що постраждав від російських фашистів. 14 березня 2022 року сюди влучило одразу дві ракети. Вигорів актовий зал, де виступало багато відомих гастролерів, було руйновано перекриття між поверхами, пошкоджений дах. Але і цього виявилося замало. Наступні кілька днів продовжився артилерійський обстріл. І тепер, як кажуть мешканці Ірпеня, будівля зруйнована, але душа її жива. Ті, хто бували тут на концертах, Новорічних святах, виступах талановитих дітей-музикантів, говорять, що й нині, проходячи повз цю будівлю, чувають звуки роялю, які колись лунали з відкритих вікон. Рояль вигорів дощенту. Від люстри, яку жартома називали «люстрою з «Титаніка» залишилася єдина кришталева підвіска, за якою можна лише здогадуватися про її колишню велич та красу.
… Вікна будівлі розтрощені. Вхідні двері посічені дірками від куль та «павутиною» скляних тріщин. В одну з таких вставлена жовта троянда – вочевидь, хтось приходив відвідати заклад, який йому був дуже дорогий. Правду кажуть, можна зруйнувати будівлю, але памʼять – ніколи. Троянда всохла, але так і досі лишилася на склі – як ознака душевної теплоти та болю…
Краса та велич будівлі вражає. Виявляється, її власноруч збудували працівники Бучанського цегельного заводу у 1954 році. Ірпінський будинок культури став першим будинком культури у повоєнній Україні. І треба ж трапитися такому парадоксу: заклад культури, який був побудований на знак миру, одним з перших постраждав у теперішній війні…
Але українці, справді, непереможні. Якось повз цю напівзруйновану будівлю проходила київська архітекторка Олена Янко (Helen Yanko). Подібні розтрощені памʼятки завжди викликають щем у душі і лягають тягарем на серце. Олена повернулася і… подарувала всім, хто буде проходити мимо, красу. Тепер на вцілілих стінах квітнуть соняшники – символ Сонця, праці й достатку, сили та енергії, процвітання та добра. Адже ця квітка завжди іде за сонцем, обираючи шлях Світла. А ці намальовані соняшники своїм сонячним сяйвом затулили дірки, залишені від куль, тріщини – від ракет.
Саме соняшник наш уряд затвердив як символ памʼяті. Повʼязано це з подіями, що відбулися 29 серпня 2014 року під час виходу сил АТО з оточення під Іловайськом. російське керівництво порушило домовленості і ворожі збройні сили впритул розстріляли з важкого озброєння колони українських військових. Таке віроломне вбивство кваліфікується міжнародним гуманітарним правом як воєнний злочин. Тоді полягло 366 українських воїнів, 429 зазнали поранень, 158 зникли безвісти, 300 опинилися в полоні. Смертельний для наших захисників “зелений коридор” пролягав через поля із соняшниками. Саме під ними сотні українців поклали в боротьбі з ворогом свої життя на вівтар свободи, загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Тож квітка соняха стала символом Дня пам’яті захисників України, символом скорботи за загиблими на Донбасі українськими воїнами, який нині щороку відзначається 29 серпня.
… В Ірпені в обрамленні соняшників намальоване також гніздо з лелеками і трьома їхніми дитинчатами. Цей дивовижний живопис дарує надію всім нам, українцям – на те, що вистоїмо, що переможемо, і що попереду на нас чекає процвітання, добро і ЖИТТЯ!
Сьогодні тривають роботи над тим, аби законсервувати дах будівлі – щоб вона остаточно не зруйнувалася від морозу та вологості. А паралельно кращі архітектори працюють над проектами відбудови Будинку культури. На відродження необхідно 205 мільйонів гривень. Кожен, хто бажає і має змогу, може долучитися до збору коштів. І тоді прекрасна будівля постане з руїн, а лелеченя, намальоване на його стінах, злетить в синє небо – сильне, доросле і пророче. Бо воно не сумнівається, що все у нас буде добре!
Фото авторки
Інші фрагменти з книги:
Цвинтар розстріляних автомобілів
Балада про світло, або Подолати темряву
Яна Іваницька – письменниця (авторка семи книжок – про мистецтво, а також книги про повномасштабне вторгнення росії в Україну «Війна очима киянки. Рік перший. Лютий», Київ, 2023 рік «Саміт-книга»); доктор філософії (тема дисертації «Опера як семіотичний обʼєкт); перша вагнерівська стипендіатка від України (1999 рік – стажування в Байройтському театрі Рихарда Вагнера); журналістка із 30-річним досвідом роботи в українській та міжнародній пресі (понад 400 статей, з них 48 наукових), сценаристка документальних фільмів, ведуча прямих ефірів, режисер монтажу, перекладач-драматург (22 постановки у Національному театрі оперети України), авторка пʼєс «Актриса» та «Даліда». Член Спілки журналістів та Спілки театральних діячів України.