Version originale de l’interview en français

Творці з трьох країн – Швеції, Франції та України – створили унікальний витвір мистецтва, заснований на наукових дослідженнях. «Амигдала» – фільм про страх, Землю і те, що залишається, коли світ хитається. Цей твір з’явився нещодавно, але його історія почалася набагато раніше. Шведський звуковий дизайнер та художник-візуаліст leif.e.boman понад тридцять років збирав зразки Землі з усіх куточків світу, щоби в лабораторії Linkoping University перетворити їх частотні коливання на звуковий матеріал. Це радикальний, майже ритуальний художній жест задуманий як символічне возз’єднання світу, що дає опір будь-якій війні. У 2017 році французький аудіовізуальний художник, кінорежисер і музикант Патрік Шартоль відкрив для себе цю концепцію та її глибоке значення: це поетична спроба об’єднання, спільна мова, що виходить за межі кордонів, конфліктів і страхів. А в жовтні 2025 року до проєкту приєдналася відома у світі українська композиторка Богдана Фроляк. Її ентузіазм, але передусім сила її музики, народженої в самому серці війни, в Україні, кристалізували проєкт, який набув фінальної форми і досконалості. Вона пише крізь війну, шукаючи внутрішнє світло, життєву силу. З цього моменту і народився фільм «Амигдала», деталі створення якого режисер Патрік Шартоль розкрив в інтерв’ю для «Імпровізатора».

– Вітаємо вас, Патріку! Автором наукової ідеї для творчого проєкту «Амигдала» є leif.e.boman – вчений, який надав різним країнам та їхнім географічним регіонам нову ідентичність: «Голоси Землі». Як вдалося створити цей феноменальний сімбіоз?

– «Амигдала» — це результат дуже тісної співпраці між нами трьома. Були моменти сумнівів, іноді тертя, часто пов’язані з непорозуміннями, але ми завжди їх долали. Правило було чітким: кожен мав бути повністю задоволений кінцевим результатом. Без цього взаємного підтвердження фільм просто не вийшов би.

– Це була робота на чиєсь замовлення?

– Це не голлівудська постановка: жоден продюсер не втручався в процес. У нас була повна свобода, абсолютний карт-бланш.

– Яке послання ви сподіваєтеся донести до глядача через цей фільм? І якої реакції ви очікуєте?

– Ми не очікуємо якоїсь конкретної реакції; це, перш за все, обмін досвідом. Цей фільм народився з глибокого бажання співпраці та діалогу між трьома митцями. Якби інші митці та науковці могли приєднатися до нас у цій справі, це був би величезний успіх. Ми віримо, що співпраця між різними галузями, такими як мистецтво та наука, може об’єднати людей з усього світу, щоб знайти найкращі можливі рішення проблем, з якими стикається наша планета.

– Поясніть, будь ласка, на якому перехресті думок народилась ідея проєкту?

– Одним з ключових елементів проєкту, і, можливо, одним із найцікавіших для дослідження, є створення звукового ландшафту. leif.e.boman, відомий шведський художник звуку та візуальної графіки, зробив відкриття, яке збагатило та вразило сотні тисяч людей у ​​всьому світі, включаючи ЮНЕСКО та ЮНІСЕФ. У співпраці з Програмою ООН з навколишнього середовища та посольствами кожної країни він створив звукові композиції під назвою «Голоси Землі». Художник зібрав зразки ґрунту з 202 країн. Використовуючи так звану емісійну спектроскопію, він проаналізував та перетворив показники довжини хвиль світла з кожного зразка на звукові хвилі.

Ці «Голоси Землі» зберігаються у вигляді цифрових аудіофайлів, тобто їх можна використовувати як джерела звуку для сучасних електронних музичних інструментів, таких як семплери, синтезатори, секвенсори тощо.

– Чи несе в собі фільм шляхи вирішення проблем Землі?

– Позиція художника часто є позицією спостерігача. Ми дивимося на світ, не завжди маючи прямий контроль над подіями. «Амигдала» – це одночасно спостереження, попередження та послання надії.

– Як виникла ідея назви фільму, і що вона означає?

– Назву «Амигдала» запропонував leif.e.boman. Цей термін позначає частину мозку, яка реагує на страх.  У країні, що охоплена війною, страх всюдисущий: страх війни, страх смерті, страх зникнення, страх краху, страх втратити те, що ми вважали незмінним. Цей страх — невидима нитка, що проходить через увесь фільм. Вчений багато працював з військовими архівами та даними, пов’язаними з війнами, він був у Сараєво і має глибші знання з цієї теми, ніж я.

– Отже, саме страх – наскрізна ідея візуальної складової фільму?

– Важливо пам’ятати, що це, перш за все, музичний фільм, майже довгий музичний кліп, створений для того, щоб вийти за рамки музики через взаємодію оркестрових творів та електронних послідовностей, створених leif.e.boman.

– Чи схвалює він кінцевий результат як втілення власної ідеї?

– Так, можу без вагань сказати, що leif.e.boman повністю схвалює фільм.

– Але ж чому ця ідентичність – «голос» і його географічна належність зразкам Землі повністю деконструйована у відео? У відеокадрах ми бачимо землю «no name», позбавлену будь-якої культурної, історичної чи національної ідентичності.

– Земля у фільмі не повинна мати національної чи культурної ідентичності. Вона належить кожному з нас. Це наш спільний дім. Показ її такою, яка вона є, без кордонів, без назв – це сама суть духу фільму.

– Чи брав участь leif.e.boman, автор проєкту «Голоси Землі», у творчому процесі поєднання музики та відео?

– Звуки leif.e.boman природньо інтегровані у фільм, створюючи справжній симбіоз. Щоб повною мірою відчути його вплив, одягніть навушники та знайдіть час, щоб послухати «голос» Землі:

Я вважаю leif.e.boman видатним митцем. Він також є живописцем, авангардистом, який випереджає свій час. Його творчий процес, глибоко вкорінений у роздуми про війну, є частиною глибоко далекоглядного підходу. А робота – це майже форма «художньої археології»: дослідження даних, наукових аналізів та слідів реальності, перетворених на твори мистецтва.

Те саме стосується Богдани Фроляк, яка так інтенсивно присвячує свій час творчості, що нехтує поширенням своїх робіт на музичних платформах та в аудіоформатах, завжди керуючись імпульсом своєї майбутньої роботи, а не озираючись назад.

Я глибоко переконаний, що вони обидва залишать свій слід у своїй епосі! Саме тому я  радий, що зміг привернути увагу до цих двох видатних митців, і глибоко пишаюся тим, що працював разом з ними над цим фільмом.

– Саундтрек фільму починається з Adagiio Богдани Фроляк «Пам’яті Мирослава Скорика», українського музичного генія, чия творчість глибоко вкорінена в культурі країни. Чи є це «глибинне коріння» у візуалі фільму, який ви створили?

– Так, Adagiio Богдани Фроляк проходить через усю першу частину фільму, але воно також знову з’являється в четвертій і останній частині, де короткий символічний фрагмент «Мелодії» Мирослава Скорика завершує «Амигдалу».

Для цього вступу я спирався на дуже внутрішнє, уявне бачення Мирослава Скорика. Я розмислив, що він має бути фігурою, яка опікує Богдану: наставником, близьким другом, що має фундаментальну присутність. Я спробував перенести цю особистість, як я її уявляв, у пейзаж: грандіозний, заспокійливий, з перевагою блакитного кольору.

Уся ця перша частина навмисно спокійна та споглядальна. Для мене вона уособлює стан безсторонності, майже призупинення часу. У ній також відчутні впливи живопису, зокрема Тьюрнера. У моїй свідомості я часто асоціював картини Тернера з музикою Густава Малера, чиї відлуння я вловлюю в цьому Adagiio.

Поява в лісі яйця з землі сприймається як своєрідний танець спокуси самої Землі. Усі символічні елементи, представлені у цьому вступі — кит, земля, яйце, вода, небо — з’являться пізніше у фільмі, але в інших контекстах.

– Отже, музика вступу переважно медитативна?

– У музиці Богдани Фроляк є також чудові ліричні пасажі, в яких вона досягає вершин майстерності – вони піднімають нас до небес!

 — І ці теплі акустичні звуки нашаровуються на електронні звуки, створені leif.e.boman?

– Це не нашарування в класичному сенсі, а радше діалог. Акустичні та оркестрові звуки забезпечують сутність, дихання та людські емоції. Електронні звуки leif.e.boman, запозичені зі «Голосів Землі», діють як глибока, майже органічна пам’ять. Вони не стикаються: вони співіснують, реагують один на одного, іноді торкаються один одного, іноді зливаються, як дві різні мови, що розповідають одну й ту саму історію.

– Ви згадували, що саме з появою Богдани Фроляк проект набув досконалої структури і форми. Вплив музики на вашу уяву керував відеорядом?

– В одному з інтерв’ю Богдана розповіла, що на початку війни вона, як і багато людей навколо неї, відмовлялася вірити, що війна справді почалася. Перехід у фільмі навмисно різкий: від ідилії до похмурого неба, а потім – у другу, набагато суворішу частину: в серце «Амигдали», місце страху.

– Страх – емоція людства. Проте Земля процвітає завдяки зусиллям людства, яке любить, дбає і захищає її. Так само людство – це основна причина трагедії на Землі. Будь ласка, поясніть чому відеоконцепція фільму демонструє принципову відсутність людей.

– Людина дуже мало з’являється на екрані. З іншого боку, присутньо багато тварин. Два коні на початку другої частини спостерігають за сценою з мовчазною турботою, ніби відчуваючи, що має статися…

В кінці третьої частини – «Хай буде світло» – є справжня фотографія Маріуполя (о 20:51).

На ній видно руїни, руйнування, майже апокаліптичне видіння. Потім я трансформував це зображення, щоб підкреслити відчуття крижаного холоду. Далекі гори, каміння, величезні сталеві сфери символізують для мене нищівну вагу, дегуманізацію, нерозуміння. Тіні, що наступають, можуть викликати привидів, що блукають серед надгробків.

В кінці третьої частини з’являються тисячі тварин. Ця послідовність нагадує французький вислів: «on marche sur la tête» (ми ходимо на головах).

– Це гра візуальних співставлень?  

– У цьому фільмі є аспект гри, але також є деякі дуже складні уривки. Наприклад, сцена з атомною бомбою навмисно задушлива: ви хочете, щоб вона зупинилася, але безперервність фільму тягне вас проти вашої волі у кошмарне видіння. Риби летять у небі, кит у небі, стада тварин туляться одна до одної, розгублені, загублені у безмежності; майже апокаліптичне бачення, можливо, світу після вибуху.

– Однак фільм вражає своїм медитативним ритмом, абстрактними образами  космічного масштабу, які методично напливають одне за одним, як слайди в історичній презентації. Тільки музика несе океан неймовірних емоцій. Там живе голос людини.

– Людство має здатність зробити Землю раєм, але також і пеклом. Воно може творити так само легко, як і руйнувати. Я часто думаю, що людський ідеал у своїй найпростішій формі зводиться до кількох речей: міцне здоров’я, дах над головою, достатньо їжі, щоб бути коханим і любити, відчувати себе в безпеці. Ця формула проста, але все стає нескінченно складнішим, як тільки додаються гроші, прагнення влади, страх і ненависть до інших. Ось чому людина візуально значною мірою відсутня у фільмі. Її присутність скрізь, але через її сліди, її наслідки, її шрами. Якщо міркувати об’єктивно, Землі не потрібне людство – саме людству потрібна Земля. Численні симуляції показують, що якби людство зникло, планета, її флора та фауна зрештою відродилися б.

– Але ви зізнаєтеся, що хотіли би зняти цей фільм як дитячий погляд на світ, з чистим серцем. Яким чином, на вашу думку, візуальний вибір передає концепцію «дитячого»?

– Я не знаю, як діти сприймуть цей фільм, це багато в чому залежатиме від їхнього віку та чутливості. Я думаю, що дитина може бути так само вражена прекрасним пейзажем, як і дорослий. Є навмисно кілька незначних недоліків, кілька шорсткостей, які я зрештою вирішив залишити, щоб зберегти певну «дитячу» недосконалість.

– А дитині є місце на планеті?

– Це також відкрите питання: чому, коли Земля така прекрасна, людство перетворює її на кошмар? Чому ці регресії, коли технології сьогодні дозволяють надзвичайний прогрес? Чому використовувати штучний інтелект для маніпулювання, контролю чи руйнування, а не для створення, відновлення та об’єднання? Я вірю, що ми все ще можемо спрямувати речі до чогось світлого, не будучи наївними, дивлячись на всі аспекти реальності.

– У преамбулі проєкту наголошується, що Україна є емоційним серцем цього фільму. Ви коли-небудь відвідували Україну? Чи знайомі ви з її людьми, традиціями, митцями та культурою? Чи не могли б ви розповісти нам про свій особистий досвід?

– Я не маю глибоких знань про українську культуру і ніколи не був в Україні. Однак я наблизився до неї іншими способами. У мене є дуже близький друг-українець, якого я знаю понад вісімнадцять років. Ми часто говоримо про Україну, війну, політику, про те, через що переживає країна. З перших днів війни в Україні моя дружина перетворила наш будинок на імпровізований пункт збору їжі, ліків та одягу; тижнями наша вітальня була заповнена коробками до стелі!

Я чотири роки прожив у Стамбулі, в Туреччині – країні, що з’єднана з Україною Чорним морем. Я також гастролював у Чехії та Словаччині. Це було турне з джазовим гуртом “Claire Michael”. З того, що я помітив і почув, – українці мають дуже сильний зв’язок з мистецтвом, що я відзначав і в Чехії. Я пам’ятаю джазові концерти, на яких публіка слухала музику з закритими очима, повністю занурившись у звуки. Зрештою, наші дискусії та обмін думками були глибокими, музичними, філософськими. Було відчуття, що мистецтво наповнює нас життям.

– Як візуальний творець, яке послання ви бачите ключовим та символічним?

– Глибоке коріння, знайдене в «Амигдалі», зрештою, є корінням усіх людей: нашим зв’язком із Землею. Ми всі живемо в одному будинку. Проте дехто говорить про підкорення Марса чи Місяця, інвестуючи мільярди, тоді як ці ресурси, безсумнівно, можна було б використати для зменшення голоду, нерівності чи воєн на нашій власній планеті.

Фільм вже переглянули понад 49 000 разів по всьому світу, коментарі активовані, щоб налагодити діалог із глядачами.

Промо-кампанія, яку ми запустили, продовжує сьогодні розповсюджувати фільм по всьому світу, як пряме втілення початкової концепції. Так само будуть надіслані листи до посольств усіх країн-учасниць проєкту.

– Чи плануєте ви креативні покази проєкту, і де саме?

– Ми також хотіли б, щоб цей досвід перетворився на живу подію: симфонічний оркестр виконував би твори Богдани Фроляк так, як вони з’являються у фільмі, у той же час відео було б спроектовано на гігантський екран над оркестром. Електронні звуки були б синхронізовані з зображенням і транслювалися б через аудіосистему. Також могли б проводитися лекції та конференції про війну та екологію, а також інсталяції та виставки, пов’язані з проєктом.

Послання Богдани Фроляк наприкінці фільму чітке: «Я вважаю, що цей фільм може привернути, хоч трохи, увагу світу до катастрофи, яка розгортається тут і зараз, у серці цивілізованої Європи, в Україні, враженої жахливим вторгненням та величезними людськими руйнуваннями».

Анна Архипова, Наталія Кряж