Я вперше познайомилася з творчістю Анни Крюгер-Прахової на відкритті виставки її робіт у Київській національній картинній галереї. Чудове відчуття кольору, настрою, характеру персонажа — здається, що художниця бачила всіх наскрізь. А головне — мала дар передавати ці значні тонкощі.

Я звернула увагу, що при використанні різних матеріалів техніка художниці сильно відрізняється. Навіть здається, що ці твори створювали різні люди. Роботи, написані олією, виконані без конкретизації, широкими мазками — як то кажуть, від душі. У них панують сюжет і колір. Інша справа — олівцеві малюнки. Вони тонкі, ажурні, деталізовані, дуже точні. А акварелі — такі, якими й мають бути, — повітряні й атмосферні.

На виставці є кілька фотографій із сімейного альбому пані Анни. Вони сильно збільшені, що створює відчуття присутності родини на творчому святі художниці. Ось ця — найзворушливіша і, можна сказати, промениста!

Я вибрала кілька робіт, про які хотілося б сказати особливо. Здебільшого це картини та малюнки, присвячені тваринам (на виставці взагалі дуже багато анімалістичних картин). Вони дуже промовисті.

Ескізи на аркуші з альбому — цікаве поєднання персонажів. Білий кінь із розвіяною гривою тягне за собою невидимий важкий вантаж — як символ фізичної сили та моральної безсилості. Спокійно сплячий волохатий пес — як символ комфорту та безпеки (немає тривоги!); а ця «Червона Шапочка» — впевнена чорноброва дівчина з багатообіцяючим поглядом: вовкам — not welcome!

Біля картини «Коні, запряжені у бричку» я стояла кілька хвилин — настільки гарними мені здалися ці дві сонячні конячки, що чекають на розминку. Відчувається, ніби вони стояли перед художницею, але їхні думки були далеко — летіли швидше за вітер. Тільки без цієї брички й у зелених луках із соковитими ароматними травами.

Видно, що пані Анна дуже любила коней: їм присвячено значну кількість полотен. Але цей портрет коня — просто шедевральний! У ньому неймовірне поєднання краси й болю, якоїсь настороженості, передчуття. Мені він здався схожим на фестрала з книг про Гаррі Поттера. І справжній, і містичний, і здається, що він знає про тебе більше, ніж ти сам. Ця таємничість, напевно, не тільки через екзотичний вигляд тварини, а й через те, що зображена лише голова — вона немов визирає з туману. Або з іншого виміру.

Чудовий олівцевий курортний пейзаж із пишною рослинністю, старовинним кам’яним мостом через невеличку річечку (яким їде дуже серйозний вершник) та невеликим містечком на задньому плані. Звичайний краєвид затишного містечка. Дивишся на цей чорно-білий пейзаж, але здається, що бачиш усі барви справжньої місцевості й відчуваєш спекотне літнє повітря.

Гніздо. Таке багатодітне, галасливе, різнохарактерне, але при цьому тепле й затишне. У цьому малюнку просто відчувається любов і турбота. Пані Анна була багатодітною матір’ю — ця атмосфера їй близька.

Любов’ю сяє й пара київських левів (фото у заголовку: “”Леви. Київ”. 1928. Папір на картоні, пастель). Щоправда, тут зовсім інший характер — безтурботна безмежна котяча насолода. Ці знають смак життя! А художниця вловила й майстерно зобразила це свято блаженства.

Корови теж хочуть. І до них теж приходить щастя у вигляді м’язистого красеня-бика. Ох, тримайте! Та не корів — язик за зубами, бо коментарі тут зайві.

І ще ця дивовижна робота «У стайні» — темна картина зі своїм особливим світлом. Доглянутий породистий кінь, тіло якого відливає шовком, спостерігає за собакою, яка годує цуценят. На задньому плані — коні, що дрімають у своїх стійлах, на віконці зручно вмостився котик. Час їжі та відпочинку. Безлюдно, ситно й спокійно…

Наталія Кряж

Якщо Вам сподобалася стаття, автору буде приємний комплімент