Джазовий піаніст, композитор Олексій Пєтухов – неймовірно талановитий український музикант, концерти якого не забуваються. Він пише дуже красиву музику, а також приголомшливо імпровізує, вносячи новий настрій і особливу енергетику у твори класиків. Його ім’я на афішах – вагомий привід відвідати концерт. А ще він дуже приємна людина, з якою цікаво спілкуватися.
– Як війна вплинула на Вашу творчість?
– Від самого початку протягом кількох тижнів не було ніякої музики. Усе відрубало. Поверталося дуже-дуже повільно – завдяки моїм студентам, з якими треба було працювати.
– Як це відбувалося?
– Спочатку ми просто розмовляли, обговорювали ситуацію, але поступово повернулися до нормальних занять. І ця щоденна робота, як будь-яка, що потребує уваги, зосередженості, допомогла повернутися у звичайний робочий стан. Студентам потрібно допомагати зростати творчо, професійно. І це обопільний процес. Потихеньку все повернулося. Ми відчуваємо, що музика, з одного боку, дуже допомагає витримати тягар того, що відбувається, з іншого боку – вкладати все, що можемо, для нашої перемоги. І в якомусь сенсі музика є нашою зброєю.
– Яким був Ваш найвдаліший робочий день за весь час війни?
– Будь-який вихід на сцену – для мене творче щастя і відповідальність. Найвдаліші концерти – коли вдається висловити максимум того, що маєш у середині. Не можу сказати, що це відбувається щоразу – все залежить від багатьох чинників: сцена, інструмент, усе навколо. Але коли я відчуваю, ЩО можу сказати, і мені це вдається, вважаю це удачею.
– Чи є у Вас зараз можливість виступати із сольними концертами?
– Я зараз військовослужбовець – артист військового оркестру, тому таких можливостей набагато менше. Але в мене є творчий проєкт: в Одесі я заснував Джазову академію, а трохи раніше – джаз-клуб.
– Коли він запрацював?
– Клуб існує вже десь рік, академія – майже пів року. І протягом цих місяців ми проводимо лекції для широкого слухача, популяризуємо джаз, обговорюємо його історію та стилі. Граємо, запрошуємо різних творчих людей, які дають майстер-класи. Це можна назвати моєю продухлиною на сьогодні. У цьому клубі я також граю сольно, залучаю молодь, ми проводимо джем-сейшени та творчі зустрічі.
– Де Ви виступаєте з оркестром, і який репертуар?
– Репертуар оркестру дуже різноманітний. Переважно патріотичний. І колектив дуже великий – це майже симфонічний оркестр.
– Скільки в ньому музикантів?
– Тридцять шість. Є можливість грати і класику, і музику відомих сучасних композиторів. Граємо і джаз! Звісно ж, я пропоную джазовий репертуар, пишу аранжування. Ми експериментуємо, вчимося нового. У складі нашого оркестру є окремий brass band, який називається “Добрий вечір”. Він навіть нещодавно брав участь у Києві на телешоу “Україна неймовірних людей”. У них своя окрема концертна програма. Ми даємо різні концерти – на відкритих майданчиках в Одесі, їздимо областю, а також на сході (не буду називати точні координати). Локації різні – зокрема й у військових частинах. Бійцям потрібно допомагати тримати моральний дух. Я завжди стежу за реакцією глядачів. І дуже радію, коли бачу зацікавленість, коли люди відволікаються, занурюються в музику.
– Чи є у Вас твори-присвяти – людям, містам, чомусь іще?
– Так. У мене є низка творів, присвячених природі. Наприклад, природі Норвегії, Скандинавії, Аляски. Багатьох країн, де побував. Природа мене дуже надихає! У мене є композиція, яка називається “Пісня старого дуба”. Коли я побачив цей тисячолітній дуб-велетень, що росте в нас на Черкащині, відчув особливу атмосферу – історію подій, яка відбувалася впродовж століть. І створив композицію, яку присвятив йому. На Параді біг-бендів прозвучала присвята моїй рідній Одесі – тема під назвою “13-th Station of the Big Fountain” – одеситам добре відоме це місце для відпочинку.
– Цей твір був написаний раніше, чи він свіжий?
– Тема давня, але в мене була мотивація написати аранжування саме для біг-бенду, для виступу з Cherkasy Jazz Orhestra під керівництвом Михайла Євтушенка.
– Яка музика зараз більше пишеться – оптимістична чи сумна?
– Різна. Але останнім часом переважно така, яку я б назвав лірично-романтична. Мені складно самому словами описати цю музику, нехай це роблять критики чи слухачі. Але це наші людські відчуття: є нотки і очікування, і любові, і трагізму, і надії – тобто весь спектр людських почуттів. Іноді проскакують і веселі нотки. Я є автором музики до мюзиклів, співпрацюю з нашими театрами, роблю багато аранжувань, перекладів і дуже часто додаю свою музику до цих вистав. Це дуже різножанрова, різностильова музика. Пишу музичні теми для суто джазового виконання в різних складах – сольно, для тріо, для комбо-складів і біг-бенду.
– Ваша рідна Одеса зараз перебуває під частими обстрілами. Чи багато людей відвідує культурні заходи?
– Ми живемо в Одесі майже так само, як і всі зараз. Також переживаємо і за Харків, і за інші міста, які постійно перебувають під обстрілами рашистів. Культурні події відбуваються. Не можу сказати, що їх багато, і на них ходить багато людей. Я зараз теж не маю можливості їх відвідувати. Але люди є, і головне – людям необхідно жити нормальним життям. І, незважаючи ні на що, вони приходять на концерти класичної музики в нашу Одеську філармонію, на відкриття виставок тощо. Тобто соціалізація є, слава Богу, і ми житимемо й творитимемо далі.
– Чи є у Вас творча мрія, яку Ви відкладаєте на потім, на “після війни”?
– У мене є дуже цікавий проєкт, але я не чекатиму, коли закінчиться війна. Я його почну. У мене є деякі мої творчі побажання, і можливості, над якими вже буду працювати. Не можна відкладати на завтра. Ми не знаємо, що буде завтра, тому потрібно починати сьогодні.
Наталія Кряж