На жовтень 2024 це вже статистика: за минулі місяці концертів на підтримку ЗСУ та різні потреби України – діти, військові, медична допомога, – всесвітньо відома українська співачка Джамала в співпраці з різними благодійними фундаціями зібрала більше ніж 90 мільйонів євро. Що за цією цифрою? Ми говорили з Джамалою про різні речі, і різні події часів війни. Виявилось незмінне: немає дрібниць в емоціях, що свідомо чинять опір руйнаціям життя. 

– Джамала, Ви – неймовірний приклад персональної культурної дипломатії, успішної промоції України у світі. Музика і соціальний талант – завжди були Вам притаманні та йшли разом?

– Це продовження сьогодні моєї позиції, моєї філософії життя, що не можна бути людиною – без міцного фундаменту. Я завжди слухаю артистів, що надихають мене своєю філософією та своїм внеском. Тому я не розділяю те, чи я просто людина зі своїми думками і баченням, чи я артистка. Це завжди живе зі мною з 2009 року, з участі на музичному конкурсі у Латвії. Я – Джамала з Криму, українка кримськотатарського походження, мусульманка. А далі – ти вже обираєш соціальні проєкти, підтримуєш жінок, намагаєшся поширювати толерантність тощо. Важко мені, скажу чесно, бо після 800-го інтерв’ю я просто припинила їх рахувати. Стала ще більш обережною до слів  – де я, з ким я, чи немає ніяких провокацій там, де виступаю. І тут  завдячую своєму чоловіку і менеджеру, всій команді, яка постійно охороняє і ретельно все перевіряє.

– Яка Ваша мотивація це робити? 

– Моя сім’я, Батьківщина – це те, що я буду намагатися захищати з усіх сил своїми засобами. Тому так – моя мотивація сьогодні така, що у мене підвищене почуття справедливості. І коли я бачу, що світ недостатньо звертає увагу на нас через наявність інших проблем – пандемій, економічних питань, інших війн тощо – мені хочеться кричати, щоб найшвидше повернути мир у наш дім, повернути дітей до їх дитячої кімнати.

– В цій вкрай напруженій ситуації існують якісь «тонкощі культурної дипломатії» – з Вашого досвіду?

– Я точно не обирала досвід «бути активістом», чи, як Ви сказали, “культурним дипломатом”. Це активно прийшло з початком повномасштабного вторгнення в Україну, триває майже два роки мого життя і супроводжує кожен івент: від сольного концерту – до туру в США, Global Citizen Now в Нью-Йорку, чи Kennedy Center Honors, чи, знову ж таки, – Євробачення 2023 року. Від “Танців з зірками” польського телебачення, коли ми виходили на паркет – збирали кошти для українських дітей, – до Національної музичній премії MUZVAR AWARDS з альбомом QIRIM у номінації «Музичний діджитал-спадок», що залишається у соцмережах назавжди!

Розширена інформація, відгук, коментар, рецензія – це, мабуть, найголовніша премія зараз.  От, наприклад, мій альбом QIRIM порекомендував Арнольд Шварценеггер на своїй сторінці у Твітер. Це дуже приємно! Або те, що QIRIM потрапив у світові чарти World Music. Це теж надбання! Звісно, це є всі зустрічі з першими особами Америки – Ентоні Блінкіном, Джулією Робертс, U2, Фаррелом Уільямсом, Томом Оделлом, Едом Шираном, Spice Girls. І цей список можна продовжувати. Незалежно від того, скільки тобі дано – 30 секунд чи годину, де б ти не була і скільки б не мала часу – мусиш використати кожен момент. Зустрічей було дуже багато, і кожен підходив, обіймав і висловлював слова підтримки Україні. І це завжди потребує від тебе зібраності та бути вдячним. Напевно це те, що відображає мене за ці два роки – скільки б я не дякувала, цього буде замало. Вважаю це вкрай важливим на тлі повномасштабної війни.

Я звикла бути кожного разу непередбачуваною, аби використовувати кожну платформу – щоб тебе почули. Мабуть, це і є тонкощі моєї культурної дипломатії.

– Історія пісень з альбому QIRIM триває. Які відгуки Ви отримуєте від слухачів інших країн? Як виглядає світова географія звучання альбому?

– Це, звісно, Україна; далі два тижні, неочікувано для нас, альбом очолював Spotify стримінговий сервіс у Хорватії. Також альбом звучав у Польщі, Греції, Америці, Канаді, Грузії, Йорданії, Нідерландах, Норвегії, Іспанії, Канаді тощо. Завдяки стрімінгу, завдяки радіо, які крутять – Apple Music, World Music – він так розповсюджується. Відгуки отримуємо звідусіль. Дуже приємно було отримати відгуки від деяких композиторів, які пишуть для голлівудського кіно і Netflix; від канадських артистів та музикантів, Грегорі Портера та інших. Це дуже цікаво: незалежно від жанру люди говорять, що це звучання їх відносить в якийсь інший світ – а це те, що мені потрібно!

– У спільному проєкті зі Spotify Singles під час створення каверу культової американської співачки Мадонни Ви, за Вашим визнанням, свідомо додали кримськотатарські мотиви. А Ваше виконання Гімну України в Лондоні внесло в традицію нові музичні риси, що збудило бурхливу реакцію слухачів. Але що це означає для Вас особисто як музиканта і творця? Любов до імпровізації? Глибокий емоційний розчерк? Звуковий автограф від Джамали?

– Мадонна – одна з голлівудських зірок, яка має вплив, і це для мене було важливим. Вона одна з перших підтримала Україну, і мені хотілося обов’язково сказати “дякую”, але своїм шляхом, щоб це не було ще однією копією Мадонни. Хотілося зробити кавер, додавши своїх характерних штук: і та частина її  композиції  Frozen, яка була симфонічною, – стала мугамом.

Щодо гімну України – я додала все ж таки більше звучання музики soul, якій притаманні характерні мелізми. Ми знаємо багато варіантів виконання американського гімну, персональних інтерпретацій від Уїтні Хьюстон, Леді Гаги і т.д. – кожна з них виконувала гімн особливо. Тому, коли мене у 2023 запросили до Лондону – мовляв, там буде багато британських виконавців, – мені закортіло, щоб там зʼявилася якась нова, світла нотка в аранжуванні! І це зробив в Америці Андрій Чмут – мій друг, саксофоніст, аранжувальник. Наш гімн настільки красивий, мелодійний, багатий, що хотілося зробити його ще більш вокальним, щоб він набув ще більшої віртуозності. Я зробила це. В мене, як ви розумієте, було багато виконань гімну, але чому саме там я зробила таку версію? Оце ключове! Бо саме там це було доречно, саме там були британські виконавці, саме там нас слухала британська музична спільнота – від Тома Греннана до Піта Дореті. І саме там мені хотілося вихваляти кожне слово, заспіване з неймовірною любов’ю та повагою!

Я, як музикант, маю дивувати. Виходжу я на сцену Kennedy Center Honors – маю здивувати; виходжу на сцену Євробачення – маю здивувати; виходжу просто на зелену травичку – просто, бо це називається «концерт-матч», – маю здивувати, от і все! Важливий цей WOW-ефект, де б ми не були!

 – Розкажіть, будь ласка, про Вашу співпрацю з Netflix. Який досвід Вам дала робота на кіномайданчику?

– 26 червня 2020 року світ побачила комедія «Пісенний конкурс Євробачення: Історія вогняної саги», яку зняв американський режисер Девід Добкін. Це була чудова колаборація! Три дні ми знімали під Лондоном, у замку з Loreen, з Неттою Барзілай та іншими переможцями, яких обрав режисер. Це був дійсно класний досвід, де всі актори, з якими ми співпрацювали, співали мені “1944”.  Повірте мені, це дуже круто! Коли головна героїня Рейчелл Макадамс співає тобі кримськотатарською – це того варте!

– Назвіть ситуації, які залишаться у Вас у пам’яті назавжди.

– Їх дуже багато: від спогадів про моє дитинство у Криму – до спогадів моєї прабабусі про депортацію. Від наших сімейних музичних вечорів у Криму – до зустрічі з чоловіком у Києві і народження дітей, перемоги на Євробаченні. Їх тисячі – приємних і просто таких моментів, які ти зберігаєш. Останнє – це ранок 24 лютого 2022 року, коли ти відчуваєш розпач і безнадію… Але ти мати, і ти просто хапаєш своїх дітей та йдеш, не знаючи що буде далі. Перед тобою летять ракети, але ти йдеш – і знаєш точно, що ти дітей захистиш.

– Війна поставила нас перед безліччю трагічних питань. Чи існує в українському чи европейському суспільстві культура і традиції вшанування пам’яті загиблих митців, збереження  їх творчого доробку, як національного культурного надбання?

– Щодо традицій вшанування пам’яті митців – це складне питання під час війни. Відповідних європейських традицій я також не знаю. Насамперед думаю, що можна робити документальне кіно, аби зберегти пам’ять. Мені дуже хочеться побачити кіно про українців: Мирослава Скорика, Бориса Лятошинського, Тараса Шевченка. Справжнє кіно, в якому ти бачиш людину, яка надихає не одне покоління! І скільки ще буде надихати!

– Митці йдуть з життя, але їх мистецтво не можна втрачати. Можливо, під час війни Ви вже стикалися з цими проблемами? Або думали про це?

– Думала. І втратила близьких друзів та митців. Паша Лі – український актор, з яким ми разом брали участь у зйомках фільму “Смак свободи”, – загинув як герой під час порятунку дітей з Ірпеню. Народна артистка України Ніна Митрофанівна Матвієнко, відомий український релігієзнавець Ігор Козловський, яких я дуже добре знала особисто… Ці всі митці, смерті яких я б теж записувала на рахунок окупанта.

Мій друг Сергій Круценко – неймовірна людина, філософ, композитор, режисер, саундпродюсер мого альбому QIRIM – він був усім! Це величезна втрата. Бо він з тих режисерів звуку, хто міг записувати надскладні оркестри та музику, хто знав і читав партитури. Він був унікальним, з абсолютним слухом, ритмом. Це така втрата для української культури, жах, що він пішов! Альбом QIRIM був записаний нами у вересні 2021 року, а це більше ніж 80 інструменталістів – симфонічний оркестр та група фольклорних музикантів з Криму. Весь матеріал – терабайти пам’яті – залишалися тоді у відкритому комп’ютері Будинку звукозапису. І раптом війна! Коли почали бомбардували Київ, я дзвонила: «Сергію, що робити? Ми втратили альбом. Зараз потрапить туди ракета і немає, немає нічого». Він каже: «Ні, я доберуся туди, я його збережу». Він справді ризикував своїм життям, врятував альбом, зберіг його. Смерть Сергія Круценка – це 100% вплив війни, бо він настільки переживав, що я не знала як його заспокоїти. Останнього разу ми зустрічалися 23 грудня 2022 року, і він був сповнений надій і життя. 7 січня 2023 року він помер.  Це дуже важко.

– Зараз так важливо це почути – які ідеї, запропоновані та закладені Сергієм Круценком в альбом QIRIM, стали для Вас справжнім інсайтом? Що унікального, на вашу думку, з’явилося в музиці QIRIM, про що Ви зрештою сказали: «Сергійку… Без тебе б нічого не вийшло»?

– Взагалі все почалося з того, що перший мій крок був – до Сергія! Я прийшла до нього розповісти свою ідею, що хочу такий от альбом, що хочу, щоб це звучало епічно, масштабно, кінематографічно, на світовому рівні – так, щоб ніби ти дивишся “Аватар”. І це все кримськотатарською і захоплює дух! Він запитав мене: “Хто в тебе для цього є?”. Я відповіла, що поки – ти. Він сказав, що це дуже круто і це реально, але тобі потрібен оркестр, диригент, аранжувальник-композитор і т. д. Короче кажучи, він ще раз коротко проговорив, з чого може складатися мій альбом.

Далі я почала пошук, потім знову повернулася до Сергія – з тим, що в мене вже є. Це музиканти – оркестранти, солісти, фольклористи. Багато, дуже багато музикантів! Це Сергій придумав момент: щоб не втрачати звучання скрипок через звучання духових, їх потрібно розділити в процесі запису. Тобто, ми записували спочатку струнні всі, а потім всі духові, щоб вони не заважали одне одному при запису. Бо якщо на живому концерті ти можеш це збалансувати у реальному режимі, то на запису, на жаль, духовикам потрібно було  грати не  так міцно і потужно, як вони можуть, щоб не перекривати струнні. Ну і таких технічних моментів багато – власне, вся техніка запису. Він слідкував за кожною нотою, партитурою, ритмом. Він сидів над душею кожного соліста, щоб це було точно по нотах, за стилем тощо. Ми разом сиділи в студії – я, Макс Гладецький, Артем Рощенко, композитор і аранжувальник, який постійно приходив, щоб допрацювати, переписати. За тиждень роботи ми дійсно влаштували собі справжній острів Крим. Це було WOW!

У пісні GLDER ISEN, коли я заспівала всі куплети, Сергій запропонував мені записати вокалізи поміж оркестровими партіями – у моєму стилі. І хоча я хотіла, щоб все було автентично, з підвищеною чуттєвістю саме до народного виконання, але ж ми спробували! І це було круто – ми залишили це!

У пісні ALIM я записувала голоси 300 людей, які говорять на різних діалектах кримськотатарської мови (Ред.: кримськотатарська мова – зникаюча мова, знаходиться під захистом ЮНЕСКО). Вони говорять на різні теми –  від звичайної кави до самого Аліма – щоб показати життя міста Karasubazar в ті часи. Сергій також це все продумав технічно!

В OUTRO (в якому зведення оркестру було вже зроблене) – після початку повномасштабної війни хотілось додати те, що відбувалося на той час в Україні, Маріуполі, Бучі… Так, тепер можна сказати: це одна з небагатьох композицій, яка має саунд-дизайн у вигляді бомб та ракет. Сергій погодився зі мною, та додав ці звуки в партитуру.

«Сергійку… Без тебе б нічого не вийшло» – це дійсно не просто слова, правда. Це все було створено на такій великій вірі, силі та професіоналізмі, що такого рівня запису не було, от що унікально! Можливо, це зухвало звучить зараз від мене, але такого рівня запису я не чула – виконання, змісту, концепту… історії, передісторії, внутрішньої історії, сили, містики – і всього разом! Я такого в Україні не чула.

– І сьогодні, в жовтні 2024 року Ви презентуєте спеціальний новий кліп ARAFAT DAĞINDAN  з альбому  QIRIM. Це приголомшливе відео показує драматичні пейзажі пустелі в Україні, а також архівні кадри з Криму, де Ви ще перебуваєте в будинку своєї  сім’ї, який потім був захоплений російськими військами. То ваші спогади про щасливіші часи, коли оточували найближчі люди?

– ARAFAT DAĞINDAN, без перебільшення, одна з найкрасивіших пісень не тільки з альбому QIRIM, а й серед усіх пісень, які я чула за все своє життя. На момент зйомок цього відео Росія продовжувала масові обстріли важливої ​​інфраструктури Києва, через що відбувалися постійні відключення електроенергії, часто по 18 годин на добу, що ускладнювало процес зйомки та монтажу відео… І так, я дуже щаслива, що ми створили це відео на пісню, яка сповнена потужного символізму, як і сама пісня.

Про кліп ARAFAT DAĞINDAN і творчу команду українських митців писали вже багато – режисерська концепція трьох ліній Германа Ненова, пластичні рішення від хореографа Альони Ткаченко, три образи в костюмах від фешн-стиліста Юрія Жукова, що набули рівня кіностилістики. Чи вплинула  війна на Ваш візуальний сценічний образ, Джамала? Через які зміни Ви пройшли? В які емоції огортає сценічний одяг періоду війни?

– Звичайно, війна вплинула і на мій сценічний образ. Повірте, коли вперше мене запросили у Берлін, 3-го березня 2022 року, на німецький Нацвідбір Євробачення – перше, про що я подумала, що мені немає чого одягнути. Бо коли 24-го лютого 2022 я швидкоруч збирала речі і дітей, то не брала ніяких сценічних атрибутів. У мене був один спортивний костюм з собою. А весь мій одяг, який би мав бути під рукою кожного артиста – залишився в Києві. Вже в Стамбулі я взяла напрокат звичайний чорний брючний костюм. Після цього ще досить довго проїздила в тому костюмі. Попросила згодом чоловіка передати мені мій чорний комбінезон з червоною накидкою. У ньому виступала в Угорщині, Італії, Іспанії. В ті дні в мене був такий стан… От просто пелена. Не думаєш про те – який мейк, яка зачіска.

І трапився цікавий факт – українські ЗМІ з обережністю і повагою написали тоді мені, попросивши змінювати хоч іноді одяг на сцені під різні виступи. Бо вони не встигали слідкувати за моїми країнами та сценами – настільки багато я їздила. Одна й та сама світлина з одягом не роблять його новим, а для медіа важливо було все висвітлити, що от: я була в Іспанії, чи у Лондоні, були такі от збори, зібрали таку-то суму коштів. Проте – фотозвіти з кожної події було важко відрізнити, адже я була в однаковому одязі! (сміється) А я ж не звертала на це увагу!

Звичайно, зараз ера свіжого контенту. Згодом, потроху, почали з’являтись якісь яскраві кольори у моєму гардеробі, бо бути постійно у чорному важко емоційно. Напевно вперше, коли я одягнулася свідомо в колір, пошила собі жовто-блакитний костюм – це був День Незалежності України в Києві, 24 серпня 2022 року. Знімали той виступ в цілях безпеки – в метро.

Стосовно моїх образів до альбому QIRIM – добре, що Ви запитали, – це продовження тематики Криму, бо я і є цей півострів з його фарбами! Якщо Ви помітили, сама обкладинка, її кольори, – це є світанок, десь 5-6 година ранку. Такий ще й пісок – рожевий… Так, ми розробляли окремий принт, який став кольором світанку – і кольором переродження. Так, це такі саме форми, як камінь, вода. Це така фактура, як наша планета, в якій є – тут гори, тут море, тут мох. Це все має значення. Дуже хотілося створити цей унікальний світ, в якому хотілось залишитися!

Анна Архипова

Фото в заголовку: Andriy Maximov